премудрість.
За типом культури це був російський енциклопедист, а за зовнішнім виглядом він віддалено
нагадував освіченого флорентійського ченця.
БЕЗ ТЕБЕ Я НЕ ВМІЮ ЖИТИ, з листів З. Гіппіус Я. Волинському
15 січня 1894 року
І без тебе я не вмію жити... Ми віддали один одному занадто багато. І я прошу як милості
в Бога, щоб навчив він серце не любити!
27 лютого 1895 року
...Боже, як би я хотіла, щоб вас усі любили! Я змішала свою душу з вашою, і похвали та
огуди вам діють на мене, ніби звернені до мене самої.
Я й не помітила, як все перемінилося. Тепер хочу, щоб усі визнали значущість людини,
яка мене кохає.. .
28 лютого 1895 року
Невже Ви колись були таким ніжним, такий м’яким, такий попереджувальним, делікатним, милим,
особливо милим і таким, що давали мені таємничі надії на безмежне? Саме мені! Тепер Ви –
вимогливі й фамільярні, як після року шлюбу. Ви мене кохаєте – о, звичайно! Проте кохаєте без
пориву і жаху, все на своєму місці, кохання повинне текти по моральному руслу, не виходячи за
береги моральності.
4 березня 1895 року
...Я хочу з’єднати кінці життя, зробити повне коло, бажаю кохання не того, яким воно
буває, а... яким воно повинно бути і якого ми з вами гідні. Це не задоволення, не щастя –
це велика праця, не всякий на таку здатен. Проте ви здатні – і гріх, і сором був би такий
дарунок Бога перетворити на щось веселе і непотрібне...
ЗАТРИМАЙТЕ ВІРШІ, з листа С. Єсеніна Я. Волинському
Я. Л. Волинському
Не знаючи як Вас по-батькові, вибачаюсь за те, що звертаюся за прізвищем і за прохання,
котрим, не виключено, Вас потурбую.
Місяців півтора тому назад я передав Ієроніму Ієронімовичу (Ясинському – авт.) аби він
передав Вам (не маючи змоги зустрітися особисто, оскільки я перебуваю на військовій
службі) п’ять віршів. Вірші ці поки що не з’являлися, і я набираюся сміливості
потурбувати Вас, якщо деякі з них готуються до друку, затримати «Про друзів веселих» і
«Про красний вечір задумалась дорога».
Сергій Єсенін.
РОЗБИВ АНДРЄЄВА УЩЕНТ, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»
Мені здавалося тоді неможливим, щоб хтось не повторив думки Блока. І раптом до мене
підібрався між стільців якийсь низенький, сухуватий, гостроголовий чоловічок і запитав мене на
вухо:
– Як ви знаходите оповідання?
– Чорт знає що! – сказав я йому теж на вухо.
Він схопив мою руку і потиснув її обома своїми, і очі у нього заблищали, і знову до мого вуха:
– Спасибі вам! А то я вже почав думати, що збожеволів! Як ваше прізвище?
Я сказав, хто я. Він зрадів ще більше і зашептав :
– А я – Яким Волинський. Дивлюся довкруги, – бачу – божевілля! Подивився на вас, – ото, гадаю
– дивиться вереснем! Значить, – ще не все загинуло!
І ледве договорив щось захоплене хтось третій, як Волинський відірвався від мене і вискочив
прямо до столу, за яким сидів Андрєєв. І заговорив, поглядаючи раз у раз на мене, так що мені
вже, нарешті, стало ніяково. З гарячої промови його у мене уціліло в пам’яті лише «енергетичний
детермінізм», проте це словосполучення дасть уявлення про те, в якому регістрі говорив Яким
Волинський.
Він почав із загального задуму і розбивав всю споруду Андрєєва.
Маленький і худенький, але з гучним голосом, він діяв тоді, як тургенєвський «Степовий король
Лір», що розкидав колоди будинку. Після такого виступу-розгрому Андрєєву не залишалося вже
нічого більше, як з робленою добродушністю запросити всіх до накритих для вечері столів.
НЕ СХОЖИЙ НА ІНШИХ РЕДАКТОРІВ, з розвідки І. Корецької «Символізм»
Подією в історії російського символізму було призначення Я. Волинського літературним
редактором петербурзького журналу «Північний вісник». Яким Львович, на відміну від решти всіх
редакторів решти всіх журналів, охоче друкував твори символістів...
СКАНДАЛЬНА ФІГУРА, з нарису В. Іванова «Яким Волинський. Повна біографія»
На початку 1900-х рр. Волинський читає в обох столицях і в Ризі лекції з російської літератури. У
них звучали настільки нищівні випади проти всіх письменників, окрім Л. М. Толстого, що
Волинський став абсолютно скандальною фігурою і опинився в повній літературній ізоляції.
З Л. М. Толстим Волинський пов’язувало вирішення деяких релігійних питань, що турбували його
– про злиття іудаїзму з християнством, про створення якоїсь