б «безпосередньо-релігійне відчуття» Толстого з метафізичним розмахом Достоєвського. Ці
побудови були породженою властивістю Волинського до абстрактного мислення, його
«символістичним» сприйняттям світу і творчості письменників.
ВОРОГ КУЛЬТУРИ, з статті Л. Пільда «Тургенєв в символістській критиці»
Я. Волинський …не погоджується з Мережковським, оскільки, на відміну від нього, вважає, що
розвиток російської літератури ХIХ століття – це процес, якому явно властива спадкоємність.
Лінія «естетизму», за Волинським, розпочалася з Пушкіна і надалі не уривалася, проте у
виникненні такої ілюзії свідомості винні, в першу чергу, радикальна критика 1860-х років, а також
пізніші інтерпретатори літературного процесу й, зокрема, Тургенєв.
У Пушкінській промові 1880 року Тургенєв, на думку Волинського, невиправдано вказав на зміну
орієнтації російської літератури в 1860-і роки: «Тургенєв політиканствував і заради компромісу, заради громадянського ефекту, заради уявної історичної справедливості, жбурляв у публіку
блискучі слова – з пишним, проте фальшивим змістом».
За високої оцінки Тургенєва-художника і дійсного інтересу до його творчості, Волинський...
вважає, що Тургенєв не брав участі в координації літературного процесу, а, навпаки, сприяв
поглибленню хаосу російського культурного життя (порівн. у Мережковського: «ворог
культури»).
КОМЕДІЯ КОХАННЯ, з статті «Яким Волинський» на allbestpeople.com
Навколо Волинського впродовж життя кипіли пристрасті: його обожнювали й ненавиділи,
хвалили й лаяли, про його книги люто сперечалися.
За вдачею й світоглядом Волинський був переконаним пасеїстом: у яку б сферу він не втручався –
критика, театр, мистецтвознавство, – він починав з перегляду керівних ідей, закликаючи
повернутися до першоджерел, очистити форми мистецтва, що склалися, від пізніших нашарувань.
Він усюди шукав першооснову, і шукав несамовито. «Він умів трудитися з такою самовідданістю,
з якою молилися стародавні відлюдники», – писав про нього Костянтин Федін.
…До кінця XIX століття остаточно сформувалися погляди Волинського, і він «ставить попереду
всього внутрішній духовний початок, владу душі, моралі, вільної волі». Виходячи з такої
ідеалістичної позиції, Волинський закликав вождів народництва боротися не за соціально-
політичне перевлаштування суспільства, а за духовну революцію, тобто спочатку перебудувати
людину, а вже потім суспільство.
Статті на цю тему, зібрані в книзі Волинського «Боротьба за ідеалізм», вийшли 1900 року. Книга
викликала різке неприйняття і справа, і зліва. Незадоволені були й ліберали, й консерватори.
Таке ж незадоволення викликав Яким Волинський своєю спробою переглянути естетичні погляди
Бєлінського, Добролюбова і Чернишевського.
…І останній штрих з особистого життя романтика та ідеаліста Волинського. Це – його дивний
багаторічний роман із Зінаїдою Гіппіус. Вона вимагала від Якима Львовича «чудес кохання»,
подвигів в ім’я кохання, а він з якихось причин ухилявся від них (боявся? не хотів? не міг?). У
результаті ці відносини перетворилися на «комедію кохання».
Бідний Волинський... Не повезло в коханні. Зате повезло в історії літератури й мистецтва. Там він
– велетень!