Крачковский Дмитрий (fb2)




КРАЧКОВСЬКИЙ Дмитро Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З чиновницької родини.

Народився 27 червня (9 липня) 1882 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині

– адміністративний центр однойменної області України).

Помер не раніше травня 1934 р. в м. Празі (Чехословаччина).

Закінчив другу Житомирську гімназію (1901), навчався на фізико-математичному факультеті

Київського університету св. Володимира (1901-1902), історико-філологічному факультеті

Московського університету (1903-1905).

Працював співредактором журналу «Лебідь» (1908-1909), видавцем і редактором журналу

«Нотатки спостерігача» (1919-1934).

Друкувався в газетах «Російські відомості», «Дні», журналах «Нива», «Сатирикон», «Російське

слово», «Вісник Європи», «Весь світ», «Голос життя», «Сучасний світ», «Нове життя», «Аргус»,

«Пробудження», «Лебідь», «Освіта», «Трудовий шлях», «Народні звістка».

Почесний член Спілки російських письменників і журналістів в Чехословацькій Республіці.

Як літератор дебютував в газеті «Російські відомості» оповіданням «Світання» (1904).

Потім настала черга нарисів «Я. І. Ростовцев» (1905), «Паща життя», «Сніг» (обидва – 1926),

оповідання «Племінник митрополита» (1908), роману «Святі гріхи» (1915), повісті «Жовті, сині і

червоні ночі» (1924).

К. – автор книг «Оповідання» (1908), «Незвичайна людина» (1910), «Оповідання» (1911), «Золота

карета» (1913), «Людська весна» (1915), «Квіти під снігом» (1925), «Вибрані оповідання» (1928).

Роман «Нещасний Асмарон» залишився не виданим.

З владою письменник мав неприємності. За царату за участь в студентських заворушеннях його

виключили з Київського університету (1902).

Більшовицьку революцію наш земляк не сприйняв, емігрувавши до Чехословаччини (1918).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Салогуб, В. Булгаков, І. Савченко, В. Суриков, Б.

Зайцев, М. Горький, Г. Рубанов, П. Кожевников, С. Сергєєв-Ценський, М. Цвєтаєва, І. Москвін, В.

Амфітеатров-Кадашев, Г. Бурджалов, С. Маковський, П. Сакулін, Є. Зноско-Боровський, Д. Крейн,

В. Миролюбов та ін.


***

КРИХКА ВАЗА

, з творчого кредо Д. Крачковського

Душа митця – ніжна крихка ваза.

НАЙЩАСЛИВІШИЙ ЗІ СМЕРТНИХ, зі спогадів Д. Крачковського

Я не переставав дивуватися його (двоюрідного брата С. П. Крачковського – авт.) горінню, його

піднесеній самоті, його служінню всьому істинному і не скороминущому.

…Пам’ятаю, як разом з братом ми купували у покійного В. І. Сурикова його олівцеві ескізи до

«Єрмака». З Суриковим я був добре і тепло знайомий, і він «поступився» дешевше.

– Яка радість, – говорив С. П., – у мене є тепер Суриков! Я найщасливіший зі смертних.


ВЕЛИЧЕЗНИЙ НАХАБА, з листа М. Горького О. Амфітеатрову від 26 вересня 1909 р.

А Крачковського я образив – впевнено можу стверджувати. В цій маленькій людині переховується

величезний нахаба.


ОБ’ЄДНАЛИСЯ НА ЧУЖИНІ, з коментарю до статуту «Спілки російських письменників і

журналістів в Чехословацькій Республіці»

Професійне об’єднання, засноване в 1922 р., діє на підставі статуту, затвердженого Урядом ЧСР.

Метою союзу було (у відповідності до статуту) об’єднання російських письменників і журналістів, які проживають в Чехословаччини, для поліпшення їх правового і матеріального становища,

сприяння їх культурній роботі і для захисту професійних інтересів діячів російської преси.

Діяльність союзу виявлялася в наступних формах:

…організація авторських літературних вечорів і зборів, спільно з чесько-російською «Єдністю», на яких свої твори читали: В. Амфітеатров-Кадашев, В. Ф. Булгаков, С. І. Варшавський, А. А.

Воєводін, В. І. Ільїнський, А. Кізенветтер, П. А. Шкіряників, Д. Крачковський, Е. Недзельський, Д.

Ратгауз, С. Савинов, Ф. Степун, Л. Урванцев, В. Федоров, А. Цаліков, М. Цвєтаєва, Е. Чиріков.

…Союз підтримував міцні стосунки з аналогічними організаціями російської еміграції в інших

європейських державах.


СТАВ НЕ ТАКИМ МАНІРНИМ, з листа М. Горького С. Сергєєву-Ценському

Мені здається – Ви несправедливо оцінили Олешу. У нього є серйозні ознаки безперечного

дарування. Крачковський – живий, друкується в есерівській «Волі Росії», став не таким манірним, яким був, проте все ще – з претензіями на мудрість. Містик за розумом. Років 15 тому я його

бачив, він тоді був жахливо неосвіченою і пихатою людиною.


ПОЕТ – НЕ ВІСЛЮК, бувальщина

Якось сиділи в кафе Цвєтаєва, Крачковський і хтось ще. Вони говорили про Маяковського.

Крачковський його лаяв, називав грубіяном, лиходієм, не поетом, а громилом. Цвєтаєва у

відповідь сказала:

– Мертві не мають права засуджувати живих.

Крачковський здивувався і злякався:

– Та ви більшовичка! Як не соромно! Велика російська поетеса і говорить таке.

Цвєтаєва різко перепитала:

– Поетеса? Жіночий рід для такого визначення не придатний. Ну, розсудіть самі: посол