у виносці, згадує про донос Муравйова на вірш В. Гюго «Красуні» у перекладі М. Д. Деларю,
завдяки якому вибухнув скандал, а цензора О. В. Микитенко на вісім днів посадили на гауптвахту.
Говорячи ж про дотепну і єхидну рецензію Добролюбова в «Сучаснику» на одну з пізніх книг
Муравйова, в якій містився прозорий натяк на гомосексуальні пристрасті її автора, дослідниця
цитує його лист, де він «з гіркотою та обуренням» пише, що за нього «ніхто не заступився». Тут
би слід було сказати, що Муравйов заступився за себе сам, направивши в урядові сфери скаргу,
наслідком якої стало оголошення цензорові «Сучасника» Д. І. Мацкевичу «строгого зауваження».
ВІРШІ МАЮТЬ ПОДВІЙНИЙ СЕНС, з коментарів до другого тому «Повного зібрання творів»
М. Некрасова
У пору, коли в обох столицях гучно віталися й обговорювалися майбутні «великі» реформи, поет
звертається до Росії з болісним запитанням, намагаючись зрозуміти глибинні процеси життя
країни.
…Некрасов намагався опублікувати вірші в жовтневому номері «Сучасника» за 1858 р., проте
цензура не пропустила їх. Цензор Д. І. Мацкевич доповідав: «Вірші ці містять в собі подвійний
сенс, котрий цензурний комітет не може собі цілком пояснити. Тому й потрібно передати …на
розгляд Головного управління цензури».
На підставі рапорту цензора голова Цензурного комітету І. Д. Делянов 14 жовтня 1858 р. писав в
Головне управління цензури: «Оскільки цей вірш, змальовуючи в перших двох строфах дуже
гучними словами діяльність наших столиць, …якесь безрадісне становище решти Росії, подане в
подальших строфах, може стати, на думку комітету, приводом для різного непристойного
тлумачення, то С.-Петербурзький цензурний комітет вважає необхідним представити цей вірш на
висновок Головного управління цензури».
Головне управління публікацію віршів заборонило.
ДВОЗНАЧНІСТЬ – НЕ ПРИПУСТИМА, з дослідження Н. Катерлі «Крізь морок буття»
З Москви приїхав Полікарпов і на перевиборах в Будинку Письменників заявив наступне: роман
Є. Катерлі «Некрасов» написаний неправильно. В романі показані не тільки геніальні, але й слабкі
сторони великого російського поета.
…Для мами розгром її улюбленого роману, який прозвучав з вуст відповідального працівника ЦК
ВКП(б), став справжньою драмою. Вона була зломлена, вважаючи, що відтепер «Некрасов» ніколи
не вийде окремою книгою. Пам’ятаю її горе в ті дні, пам’ятаю, як, ламаючи себе, вона
спотворювала текст, вставляючи туди тенденційні шматки, в яких Некрасов – у цілковитій згоді з
Чернишевським і Добролюбовим – закликав Русь до сокири.
Перечитуючи зараз виданий після переробок роман, я думаю: чи не тоді, після високого
рознесення, вписана в текст сцена з цензором Мацкевичем?
«Цензор із задоволенням викреслював явно непристойні рядки. Наприклад...
Звозили хліб
Зганяли худобу.
Прокляття, стогони й молитви
Носилися в повітрі...
Чому «прокляття»? Кому прокляття? Якщо ворогові, то так і скажи, що йому, тому що може вийти
двозначність, а двозначність, коли вона відноситься до вищих осіб, в літературі неприпустима».
ТЕКСТ ЖОРСТОКО ПОСТРАЖДАВ, з «Автобіографії» М. Костомарова
Цей цензор (Мацкевич Д. – авт.) затирав червоними чорнилами особливо ті місця, котрі могли б
здатися незручними для читання молодим дівчатам. Пісні ці (зібрані на Волині – авт.) жорстоко
постраждали і хоч були надруковані, проте я залишився вкрай незадоволеним такого роду
виданням зібраних мною народних пам’яток.
ПОЧАСТИ НАВІТЬ ДУМКА ВТРАЧАЛАСЬ, з розвідки І. Шульги «Історія та етнографія
саратовських українців у творчості М. І. Костомарова»
Спільна співпраця Миколи Костомарова і Данила Мордовцева в Саратові була недовгою, проте
дуже плідною. Яскравим прикладом тому є вихід у світ першої книжки, яка надрукована
українською мовою в Саратові «Малоруський літературний збірник». Ініціатором його був сам
Мордовцев, але, безумовно, що ідея з’явилася завдяки знайомству з Костомаровим.
До збірника ввійшли три роботи Д. Л. Мордовцева: «Козаки і море» (в передмові до твору автор
доводить необхідність і окремість української мови від російської), «Досвід перекладу українських
повістей Гоголя на малоруське наріччя», «Чотири варіанти малоруських казок» (одна з яких
записана за проханням М. І. Костомарова в
