речей і темнувато від вікових дерев за вікнами. Дім цей пахне старою деревиною, старими
книгами – напрочуд затишним запахом, змішаним з ароматом польових квітів, сухих лікувальних
трав і знайомим з України солодким духом аїру.
Я мимоволі згадав свою бабусю-польку, її розуміння нашого молодого життя, її піклування про те, щоб ми зросли справжніми людьми, а не пустомелями і хвастунами. Коли робилось що-небудь
непотрібне, ускладнююче життя , бабуся стиха промовляла: «От! Глупство!» – і ці слова діяли на
всіх витверезливо.
РІДНОЇ ХАТИ НЕ ЗАСТАВ, з нарису В. Мельника «На Україні я дозрів як письменник»
Події у ранній повісті Івашкевича «Зенобія. Пальмура» (1920) відбуваються переважно в Києві з
точною вказівкою на конкретні місця; згодом герої рушають до Криму, і їхній шлях теж добре
відомий автору. Цілком українською за місцем розвитку дії є повість «Місяць сходить» – вона
«прив’язана» до кількох польських маєтків, розташованих над річкою Рось. Приблизно в тих же
місцях діють персонажі історичної повісті «Заруддя», які потай готують повстання проти
самодержавства. А в повісті «Сади» автор відтворює атмосферу в домі Шимановських в
Єлизаветграді.
Звичайно ж, не обминув він України і в головному творі свого життя – епопеї «Честь і слава», яку
за жанровими ознаками можна ідентифікувати як сімейну хроніку (її за масштабністю можна
порівняти, наприклад, із «Будденброками» Томаса Манна). Кілька поколінь шляхетських родин
Ройських, Мишинських, Шиллерів проходять через найважчі випробування, які принесло
двадцяте століття, тож дія в епопеї охоплює чималі географічні простори: Україну, Польщу,
Західну Європу.
Хоч до кінця свого довгого життя Ярослав Івашкевич жив у Польщі, його весь час тягнуло до
рідних місць.
Перший короткий візит після тривалої перерви припав на початок п’ятдесятих, але він був
невеселим: українська столиця ще не підвелася з руїн.
А от візит 1958 року виявився для Ярослава Івашкевича емоційно насиченим. Спершу – поїздка за
маршрутом Житомир – Бердичів – Вінниця – Гайсин, потім – відвідання могили батька. Закинуте,
заросле чагарями польське кладовище в містечку Дашів тоді поспіхом упорядкували силами
місцевої комсомолії, щоб показати високому гостеві, що про нього тут пам’ятають. Правда, у
подальші роки могилу Болеслава Івашкевича уже дбайливо доглядали.
Рідної хати в Кальнику письменник не застав – у війну її зруйнувало попадання фугасу. Згодом, як
розповідають місцеві жителі, ділянка землі, де вона знаходилась, потрапила під будівництво
тваринницького комплексу. Однак пам’ять про земляка тут шанують.
Згодом був ще не один візит Івашкевича в Україну: 1964-го – на Черкащину на шевченківські
урочистості, 1969-го – до Кременця на відзначення ювілею Юліуша Словацького, 1974-го – до
Києва. 1977-го, за три роки до смерті, Івашкевич у супроводі Дмитра Павличка востаннє побував
на малій батьківщині.
Книга, над якою Ярослав Івашкевич працював незадовго до смерті, мала називатись «Подорож
Україною»...
