них через дах рубки звалилася ціла купа людських тіл. Вони вхопили їх і тримали, доки зійшла вода, а потім перенесли вниз і тільки тоді роздивилися, хто то. Старий Парлі нерухомо лежав горілиць, заплющивши очі. Двоє інших були його родичі-канаки. Всі троє голі й закривавлені. В одного канака безпорадно звисала зламана рука, в другого була розбита голова і з рани юшила кров.
— Це Нарій зробив? — запитав Малгол.
Гриф похитав головою:
— Ні, це їх потовкло об палубу та рубку!
Рантом усі спантеличено і вражено переглянулися. Вони не зразу збагнули, що не стало вітру. Він так зненацька вщух, ніби його мечем хто перетяв. Шхуна розгойдувала ся й пірнала, рвалася з якорів, і аж тепер вони вчули, як гучно брязкають ланцюги. Так само вперше вони завважили, як хлюпає вода по палубі. Механік скинув з гвинта пас і спинив мотор.
— Ми в мертвому центрі циклону, — сказав Гриф. — Зараз вітер змінить напрямок. І знов подме так само. — Він глянув на барометр і додав: — Двадцять дев’ять і тридцять два.
Гриф занадто довго намагався перекричати вітер, тож тепер не зміг відразу стишити голосу і заговорив так голосно, що всі аж здригнулися.
— Старому всі ребра переламано, — сказав комірник, помацавши боки Парлі.— Він ще дихає, але йому нема ради.
Старий Парлі застогнав, кволо ворухнувши рукою, і розплющив очі. Погляд його був цілком притомний.
— Моє сміливе панство, — насилу прошепотів він. — Не забудьте… торги… о десятій годині… в пеклі.
Очі йому заплющилися, спідня щелепа трохи відвисла, але, перемігшії агонію, він ще востаннє голосно та глузливо крякнув.
Як і перше, в небі й на землі забушували демони. Вуха наповнив знайомий рев бурі. «Малагіні» опинилась до вітру боком і, крутнувшись дугою навколо якорів, мало не лягла на борт. Якорі, одначе, витримали, і вона, швидко вирівнюючись, повернулася провою до вітру. Знову накинено пас на гвинт і пущено мотор.
— Норд-вест! — гукнув капітан Ворфілд, коли Гриф вийшов на палубу. — В одну мить перестрибнув на вісім румбів.
— Тепер Нарій не перепливе лагуни! — зауважив Гриф.
— Тоді його приб’є назад до шхуни, хай йому лихо!
Коли пройшов центр урагану, барометр почав підніматися. Вітер також швидко вщухав. І як він спав до звичайного собі шторму, мотор, востаннє судомно шарпонувшись із усіх своїх сорока кінських сил, зірвався з місця, луснув і повалився набік. Вода з трюму засичала на ньому і знялася парою. Механік зойкнув у розпачі, але Гриф ласкаво подивився на купу залізяччя й пішов до рубки пообтирати собі ошматтям засмальцьовані груди та руки.
Сонце вже підбилося високо і повівав найлагідніший вітерець, коли Гриф, зашивши голову одному канакові та вправивши руку другому, вийшов на палубу. «Малагіні» стояла коло самого берега. На прові Герман з матросами підіймали та розплутували якірні ланцюги. «Папара» й «Тагаа» зникли, а капітан Ворфілд пильно оглядав протилежний край атолу.
— Жодної тріски від них немає,— сказав він. — Ось як буває, коли плаваєш без мотора. їх, мабуть, понесло в море ще до того, як вітер змінився.
На березі, там, де колись був будинок Парлі, теж не лишилося й сліду. З того боку, де берег заливала хвиля, ярдів на триста не зосталося ані дерева, ані пенька. Далі де-не-де стриміли пальми, але багато з них зламані. Тай-Готаурі запевняв, ніби у верховітті одної пальми щось ворушиться. Човнів на «Малагіні» вже не було, і Тай-Готаурі плавом добувся до берега та поліз на те дерево.
Коли він повернувся, йому допомогли перетягти через поруччя дівчину-тубілку з господи Парлі. Ллє насамперед вона передала їм потовченого кошика. У кошику був виводок сліпих кошенят — усі мертві, крім одного, яке кволо нявчало і ще не могло встояти на незграбних лапках.
— Отакої! — гукнув Малгол. — А то хто?
Бонн побачили, що берегом іде чоловік. Він простував собі так спокійно та байдуже, наче вийшов прогулятися. Капітан Ворфілд заскреготів зубами. То був Нарій Герінг.
— Агов, шкіпере! — гукнув Нарій, порівнявшися з ними. — Може, ви б запросили мене на сніданок?
Ворфілдові почало набрякати обличчя й шия. Він хотів щось сказати, але подавився словом.
— Хай вам… Хай би ви… — ото й усе, що зміг він вимовити.
Примітки
1
Пісня Лорелей. — Лорелея — у давній німецькій казці дівчина-сирена з надрейнської скелі, що співом своїм зманювала на погибель рибалок та річкоплавців.
(обратно)
2
Берсеркер — легендарний скандінавський герой, що відзначався особливою люттю в битвах.
(обратно)
3
Адоніс — фінікійське божество природи; у давніх греків прибрав постави надзвичайно вродливого юнака, улюбленця Афродіти.
(обратно)
4
«Леда з лебедем». — Леда — у давньогрецькій міфології вродлива дівчина. Легенда розповідає, що Зевс,
