соняшникової олії, 4 банки вершкового масла, 4 банки м'яса, 2 пляшки полуничного сиропу, 2 — малинового, 20 пляшок протертих помідорів, 5 кілограмів геркулесу, 4 — рису. І це все.
На перший погляд, здається багато, але насправді це не так — адже ми користуємося цими продуктами щодня, і ще підгодовуємо гостей. Ось вугілля, дров та свічок в будинку достатньо.— Давайте зшиємо нагрудні мішечки, щоб у разі втечі захопити гроші. … Не забули, що у нас є ще картопля на складі?". (3 лютого 1944)
"Тепер тато щовечора варить джем. Ми їмо кашу із свіжою полуницею, кефір з полуницею, бутерброди з полуницею, полуницю на десерт… Два тижні перед очима була суцільна полуниця, але нарешті запас скінчився, і тепер всі законсервовані ягоди стоять під замком.… Ми отримали від пані Ван Хуфен дев'ять кілограм горошку.— Зранку в суботу все чистять горошок", — оголосила мама за столом. У суботу під час сніданку на стіл поставили велику емальовану каструлю, доверху наповнену стручками… О дванадцятій ми, нарешті, йдемо снідати, щоб о пів на першу знову засісти за стручки. О четвертій години я лягаю спати ще у владі горошку, що остогид. (8 липня 1944 р.)
Вочевидь, пан Франк мав можливість протягом двох років купувати під час війни для своєї сім'ї, що не відчувала скрутних часів, будь-які продукти за нечуваними цінами на чорному ринку. Мабуть, він заробляв чималі гроші на компонентах фашистських запальних бомб, які знищували будинки радянських людей, та препаратах, які допомагали німецьким воякам швидше вилікуватися і повернутися в строй.
Логічні несполучності
У «Щоденниках» присутнє багато логічних розбіжностей. Спочатку "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму та кашлю, і про те що відкривати вікна було надто ризиковано — згодом, "дитячий почерк" пише про "великі й світлі" приміщення і про те що на горищі в середині дня Петер пиляє деревину перед відкритимвікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. Відповідно до запису від 5 серпня 1943 р. пані Ван Даан використовувала пилосос щоденно в 12:30. Анна розповідає як 9 листопада 1942 р. розірвався 25-и кілограмовий мішок із коричневою квасолею і "шуму було вдосталь, щоб розбудити мертвих". В цьому пристосованому під житло офісному приміщенні працює батько, інші євреї виконують конторську роботу, поруч працюють робітники складу, а Анна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймач. Через вікна їх добре бачать мешканці великого будинку, що знаходиться позаду будинку-сховища.
А ось запис від 28 вересня 1942 року:
"Все важче відчувати постійний страх, що нас виявлять і розстріляють".
Цей запис супроводжується позначкою видавця "публікується вперше", але перед тим в «Щоденнику» взагалі немає жодної згадки про розстріли — лише про деякі заборони для євреїв. Тож звідки взявся страх розстрілів, якщо мешканці "будинку-сховища" про розстріли нічого не чули, та й взагалі їх ніколи не було у Нідерландах? Мабуть, справжній автор вирішив, що в щоденнику явно замало злочинів нацизму — і нагнав страху розстрілів. Ось так робився "вражаючий документ про звірства фашизму".
Що насправді відбувалося в Нідерландах, ми дізнаємося із запису від 28 січня 1944 р.:
"Кляйман розповів, що в провінції Гелдерланд пройшов футбольний матч, одна команда складалася виключно з нелегалів, а інша — з місцевих поліцейських".
Про те, як "все важче було відчувати страх розстрілів" читаємо далі у запису від 8 липня 1944 р.:
"З дивним відчуттям я увійшла в заповнену народом кухню контори: там вже були Міп, Беп, Кляйман, Ян, тато, Петер — загалом, майже всі мешканці Сховища та їх помічники,і це серед білого дня! Штори і вікна відкриті, кожен говорить у повний голос, ляскає дверима — у мене навіть почалася тремтіння від хвилювання. "Власне, чи ми ще ховаємося?" — запитала я себе".
(Всі зібралися на кухні через те що у "сховище" привезли аж 24 ящики свіжої полуниці і треба було готувати з неї варення).
В естонській газеті «KesKus» письменник Аарне Рубен опублікував статтю, в якій він розмірковує про те, наскільки є реальним все те, що написано в щоденнику. Він не ставив під сумнів існування деякого щоденника. Тільки чи належав він саме Анні Франк — дівчинці-підлітку? Письменник наводить висловлювання есесівця Карла Зильбербауэра (Karl Silberbauer), який знайшов всіх, хто переховувався у флігелі на Прінсенграхт.
У статті розказується, що цей колишній есесівець був виявлений співробітниками Центру Симона Візенталя в 1963 році, у той час він служив у віденській поліції. Хоча суд першої інстанції не визнав його винним, Центр Візенталя не залишив його в спокої, і судовий розгляд
