Втім низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважають пропагандистам міфу про Голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є "яскравим свідченням Голокосту", "підтвердженням звірств фашизму" та "вражаючим звинувачувальним документом проти нацизму".
Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок із різними версіями "Щоденників Анни Франк", проте тепер його не зовсім справжнє походження вже не викликає сумнівів.
Можливо, українця, що прочитав псевдощоденник, де головні герої співпрацюють із гітлерівцями і не відчувають скрутних часів, очевидний підлог особливо не здивує. Але його обов'язково зачепить нав’язлива промоція книги як «свідчення небачених страждань» євреїв під час т. зв. голокосту. І напевно він задумається: а чи не є цей потужний піар частиною кампанії, спрямованої на приховування правди про те, що найбільш постраждалими у Другій світовій війні є російський і український народи — на стражданнях і втратах яких світовим сіонізмом заснована держава Ізраїль? І обов'язково здивується — для чого в українських школах так настирливо рекомендують вивчати геніталії єврейської дівчинки, котра в період написання щоденника просто жирувала у порівнянні з напівзабутою авторкою реально існуючого і куди більш трагічного щоденника — слов'янською дівчинкою Танею Савичевою?
Тому навряд чи українець повірить наступній типовій анотації:
"Щоденник Анни Франк це безмірно трагічна історія про хоробрість і мужність маленької єврейської дівчинки, яка разом із родиною втекла від нацистів в Амстердам і там більше двох років аж до арешту ховалася в маленькій комірчині, писала щоденник і залишила нам приголомшливе свідоцтво жахливого злочину нацизму проти людства".
Навіть якби щоденник і не був підробкою, така нахабна і зухвала брехня зробить українця менш толерантним, адже вона принижує його гідність, його інтелектуальні здібності, його історичну пам'ять.
Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р. зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поруч із постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.
Через це журналістка задає питання:
«Хіба автори подібних статей та рекламних роликів не "розпалюють полум'я ненависті", яке вони справедливо засуджують? Чи може бути виправданою пропаганда, що включає в себе перебільшення і спотворення фактів, незалежно від мети, для якої вона використовується? Чи є припустимою вигадка, що позначена маркою автентичності? Чи має хтось право створювати вигадану працю і представляти її громадськості як справжню, особливо працю з таким приголомшливим закликом до емоцій?»
Тереса Хендрі сама дає чітку відповідь, з якою неможливо не погодитися:
«Надання вимислу статусу істини ніколи не може бути виправданим. З цим не можна миритися».
Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р. зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поруч із постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.
Через це журналістка задає питання:
