концтаборів ми створили табори біженців. Наш ШАБАК навряд чи поступиться їхньому гестапо. Убивства політичних опонентів, викрадення за рубежем, нічні арешти й обшуки — у нас усе це збереглося щодо гоїв.
Але час минає. Якби Німеччина не вплуталася у світову війну, вона теж проіснувала б до наших днів і напевно зм'якшилася б. Дахау закрився б (а Освенцім — породження війни — і зовсім би не виник). Туди приїжджали б рок-групи, телевізор показував би американські фільми. З'явилися б «постнаціонал-соціалісти». Так і в нас. Ми живемо в умовах м'якого, загниваючого, декадентського націонал-соціалізму. Але він усе ще живучий.
Кажуть, що Назим Хікмет просив, помираючи, надіслати йому «книжку зі щасливим кінцем». На жаль, я не передбачаю щасливого кінця. Сіоністські партії як і раніше сперечаються між собою: вигнати палестинців до пустелі чи загнати до резервації. Про рівноправність говорять тільки абсолютні екстремісти далеко за межами політичної карти країни.
Напрогресивніші сіоністські сили не вимагають припинення апартеїду. Узагалі ж палестинцям розраховувати нема на що. Після укладення «миру» вони залишаться у своїй зоні і як і раніше позиратимуть через колючий дріт на колишні свої землі і на гладінь забороненого для них моря. Найкращий мирний план, і той перебуває на рівні південноафриканських бантустанів, псевдоавтономних утворень часів апартеїду.
Але світова громадськість не «купилася» на бантустани і далі вимагає виконання простого принципу рівноправності: «одна людина — один голос». Тому згодом у Південній Африці виникла — ні, не утопія, а звичайна держава з її звичайними недоліками. Але проти бурів воювали чудові кубинські солдати, що розтрощили їхні танкові корпуси в пустелях Намібії. Проти нас — сумирні палестинські селяни з каменюччям замість зброї. У бурів не було значних союзників. В Ізраїлю є суперсоюзник — світове єврейство. Ми їм потрібні, щоб було куди утекти, усім цим максвеллам, березовським, лернерам з їхніми краденими мільйонами. Для цього вони щодня вичавлюють гроші з росіян, американців, англійців і перепасовують нам. Ми одержуємо мільярди доларів, відібраних у пенсіонерів Москви й у бідняків Нью-Йорка. Ми витрачаємо їх на багатотисячну армію, на найновішу зброю, на устаткування для тортур, на кулі для палестинських дітей. Залишається і на прожиття. Інакше ми б давно опинилися на мілині. А так ми залишилися в тихій заводі історії.
Світова преса — у руках нашого суперсоюзника. Що б ми не робили — хоч тушонку з палестинців — «Нью-Йорк таймс» нас обілить. Усі викриття спишуть на антисемітизм. Інакше кажучи, немає зовнішнього фактора, здатного вплинути на наше становище, за винятком прямого втручання Господа Бога, якому може остогиднути, або прямого влучання ракети з ядерною боєголовкою. Хіба що набридне народу Америки витрачати гроші на наш сльозоточивий газ. Але і миру, нормального миру, нормального життя в Ізраїлі немає й не буде.
КПП, армія, ШАБАК — це залишиться з нами назавжди, до кінця. Чи є вихід? Є, але він зі сфери фантастики: дати рівні права гоям. Дати їм право голосу, зовсім як євреям. Дати їм право пересування, зовсім як євреям. Дати їм право на власність, зовсім як євреям. Зрештою гої одного разу дали рівні права євреям на свою голову. І тоді зникнуть проблеми. Не потрібно буде об'їзних шосе. Хоче єврей жити в Хевроні — ну і нехай. Хоче палестинець жити в Тель-Авіві — на здоров'я. І армія спільна, і парламент один, і країна одна. Хочеш — молися Христу, хочеш — Ієгові, хочеш — Аллахові, а то й просто не молися. Раєм не станемо, але жити стане приємніше.
З'явився шанс для цього. У межах так званої «алії з СНД» ізраїльськими громадянами стали сотні тисяч колишніх радянських людей, слабко пов'язаних з іудаїзмом. Це не секрет і не прорахунок. Ці люди були імпортовані з благословення «Натіву», ідеологічно витриманого спецвідділу ізраїльської розвідки, санкціонованого на вищому рівні. Ізраїльська влада йшла дорогою, торованою ще вавилонянами й ассирійцями, — вигнання місцевого населення, що вросло корінням в рідні гори, і імпорт переселенців, позбавлених місцевих зв'язків і амбіцій, поневолі лояльних до влади. Тому в країну було привезені тисячі українців, росіян, таїландців, румунів і китайців.
Адже чистокровні ашкеназькі євреї — нащадки першопоселенців — згідні працювати тільки на керівних посадах або в сфері оборони і безпеки. Важко тримати країну на адвокатах, офіцерах розвідки, фахівцях з реклами. Отут і знадобилися нові іммігранти. Згодом вони зрозуміють, якщо ще не зрозуміли, що їм і їхнім дітям закрито шлях нагору. Єврейське релігійне право вважає дітей від змішаних шлюбів дітьми повій, з безліччю обмежень. Більш точно — єврейське право не визнає взагалі шлюбу з гоєм, тому що в гоїв, за Талмудом, немає ані шлюбу, ані майна, ані душі, як у тварин. На минулих виборах нутряне розуміння цього факту штовхнуло багатьох вихідців з Росії голосувати за антиклерикальні партії.
Але, правду
