— Голландця? Ван-Саунгейнлера? — подив з’являється на обличчі Крутояра.
— Так, про голландського мандрівника Ван-Саунгейнлера.
— Він же загинув!
— Ні, він не загинув. Ван-Саунгейнлер знайшов те, що прагнув знайти. Кілька днів тому він дав про себе знати. Весь світ облетіла його радіограма з сельви. Загадкова, незрозуміла радіограма…
Крутоярові очі все більше і більше повняться подивом, йому якось випала з голови пригода, що сталася із сміливим голландцем. Здається, було то минулого року. Ван-Саунгейнлер купив літак і разом із своїм сином вилетів у тропічні райони верхнього Оріноко. Над безлюдними ущелинами Ріо-Падамо літак зазнав аварії, сміливці впали в сельву, і відтоді ніхто нічого не знав про них. І ось виявляється, вони таки вціліли, вони живі, блукають десь глухими лісами і навіть звертаються до людства з радіовідозвами.
— Пробачте, пане Сундстрем, — сказав професор, — останніми днями ми майже не бачили газет. Будемо сподіватися, що скоро все з’ясується.
Швед журливо похитав сивою головою. Сельва не так легко відпускає своїх бранців. Сельва жорстока і Має свої закони.
Професор розвів руками.
— Чому вас так турбує доля голландця, пане Сундстрем?
На обличчі старого шведа відбилася туга. Здавалося, байдужість радянського мандрівника прикро вразила його.
— Ван-Саунгейнлер воював разом з моїм сином у Нормандії проти націстів, — озвався він. — Під час висадки шостої армії Тедді загинув. Але Ван-Саунгейнлер став моїм другом, моїм молодшим колегою. Ми багато мандрували, надто нас приваблювали країни Західної Півкулі, історія інків, ацтеків, патагонців. У якихось історичних анналах Ван-Саунгейнлер натрапив на згадку про останні роки існування імперії Атауальпи, про завоювання цієї стародавньої держави купкою іспанських авантюристів на чолі з Піссаро і про трагічну долю останніх інкських загонів, які, не скорившись загарбникам, розсіялися по тропічних лісах материка. Там їх і спіткала смерть.
— Історію інків я добре знаю, — зауважує Крутояр. — Ви гадаєте, що в цьому районі…
— Не я гадаю, професоре! Сміливий голландець перший висунув гіпотезу, за якою останні загони інків, розбиті, але не скорені ворогом, відійшли з межиріччя Амазонки й Оріноко. Найвірогідніше, — у верхів’я Оріноко. Голландець полетів з своїм сином саме в ті місця, які, на його думку, могли відкрити сумну таємницю…
Старий швед говорив кволим, охриплим голосом, краплі поту стікали по його зморшкуватому обличчі.
— Може, зайдемо до нас у готель, пане Сундстрем? — чемно урвав його мову Крутояр.
— Щиро вдячний вам, професоре, — сказав швед і глянув на річку. — Для цього я вже не маю часу. За чверть години я вирушаю в море.
Він показав рукою на невеличку дизельну ланчію, що погойдувалася на хвилях біля найближчого причалу. Це був швидкохідний однопалубний кораблик, не вельми комфортабельний, але цілком надійний для плавання по бурхливих ріках тропічної Америки. Суденце не боялося чорториїв, швидких течій і підступно-небезпечних берегових урвищ.
Шведський учений квапився. Він мусив виїжджати звідси якнайскоріше, кинути всі свої діла, забути про сміливого голландця і рятуватися на швидкохідній ланчії. Так, саме рятуватися. Дальше перебування в тропіках кожної хвилини могло обірвати його життя.
— Я прилетів сюди для того, щоб знайти Ван-Саунгейнлера. Почав збирати рятувальний загін, спорядження. Намітив маршрут, я все добре продумав. І раптом… страшний сердечний приступ. Лікарі ледве виходили мене. Тепер треба кидати все. Можливо, назавжди… І ніхто не знатиме правди, ніхто не врятує мого друга!
Його голос затремтів від горя. Витерши спітніле чоло, Сундстрем заплющив на мить очі.
Чогось він не доказує. Велике відкриття. Таємнича радіограма. Загадкова доля інків. Ні, цей дивак просто перебільшує все. Подумати тільки: прилетів з Європи, довідавшись про радіограму з сельви. Почав збирати людей. Загнав себе мало не до смерті, і ось тепер стоїть в розпачі, немов справді вирішується доля людства.
А може, в тій радіограмі криється якийсь незвичайний, загрозливий зміст? Професор Крутояр попросив показати йому радіограму, її було надруковано в столичній французькій газеті дрібно, петитом, на останній сторінці серед незначних, другорядних повідомлень. Людство явно не надавало значення історії сміливого голландця: “Я, доктор Ван-Саунгейнлер, звертаюся до совісті й серця всіх чесних людей світу. Трагічну таємницю сельви розкрито. Біля гори Комо на останній стежці інків вчинено злочин. Масовий геноцид підтверджують факти. Людство повинно негайно…”
На цьому радіограма обривалася. Далі йшли напівжартівливі коментарі дотепного французького журналіста, що потішався над закликом сміливого голландця. Ще далі стояло крикливе рекламне оголошення якоїсь фірми по виробництву зубних щіток.
Щітки були над усе!
Сундстрем глянув на годинника. Взяв газету, склав її обережно вчетверо,
