Твори Івана Багмута – це цілий світ, своєрідна колекція людських доль, пристрастей життя. Про важливі, найсерйозніші речі письменник говорить щиро, довірливо й просто.«Ще не смерклося, коли Федько спустився до ручаю. Високі зарості топольника і черемхи обступили гирло, відбиваючись у воді темними невиразними обрисами. Тихо пливли перші опалі листочки. Десь далеко джеркотіла вода на перекаті. Хлопчик на повні груди вдихнув свіжого повітря і з лоскотно приємними мріями про невідоме верхів’я ручаю, де ковбані повні риби, подався ледь помітною стежкою...»
