Батлер.
— Прошу?
— Бідолашна дівчина мало не розплакалася. Вам не завадить хоч інколи поводитися люб’язно.
Артеміс здивувався. Батлер нечасто дозволяв собі коментарі в особистих справах.
— Не уявляю себе на шкільній дискотеці, Батлере.
— Туди ж не заради танців ходять. Спілкування — от що головне.
— Спілкування? — скептично посміхнувся юний Фаул.— Сумніваюся, чи є серед живих підліток із таким же лексичним запасом, як у мене.
Батлер хотів було пояснити різницю між висловлюванням і спілкуванням, але тут двері ресторану відчинилися. Увійшов невисокий засмаглий чоловік у супроводі справжнього гіганта. Йон Спіро зі своїм секретарем.
Батлер нахилився до свого підопічного і прошепотів:
— Обережно, Артемісе. Мені відома репутація цього здорованя.
Спіро підійшов до столика з розкритими обіймами. Американець середнього віку, худий як тріска, і ледь вищий за Артеміса. У вісімдесятих він займався транспортними перевезення; у дев’яностих продавав і купував акції та цінні папери. Зараз він зацікавився комунікаційними технологіями.
Його білий лляний костюм уже став візитівкою. На пальцях і зап’ястках висіло стільки золота, що його вистачило б, аби вкрити Тадж-Махал.
Артеміс підвівся привітати свого партнера.
— Містере Спіро, прошу.
— Привіт, малий Артемісе Фаул. Як ся маєш?
Хлопець потиснув йому руку. Коштовності забряжчали, як хвіст у гримучої змії.
— Усе добре. Радий, що ви прийшли.
Спіро взявся за стілець:
— Якщо Артеміс Фаул має пропозицію, то я й по битому склу до нього прийду.
Охоронці зміряли один одного поглядами. Якщо не зважати на зріст, вони були абсолютно різними. Батлер — утілення стриманості та спритності. Чорний костюм, поголена голова, сам майже непомітний, якщо це можливо при семи футах зросту. Новоприбулий був фарбованим блондином у модній футболці та зі срібними піратськими сережками в обох вухах. Такого чоловіка ані забути, ані проігнорувати аж ніяк не можна.
— Арно Блант,— сказав Батлер,— Чув про тебе. Блант зайняв своє місце за плечем Йона Спіро. — Батлере. Із тих самих Батлерів,— процідив він із новозеландським акцентом.— Чув, що ви, хлопці, найкращі. Так люди кажуть. Сподіваюся, перевіряти не доведеться.
Спіро розсміявся. Немов цвіркуни в коробці затріщали.
— Арно, будь ласка. Ми ж серед друзів. Сьогодні ж не день загроз.
Батлера його слова не заспокоїли. Підозри старого вояки гули, немов рій диких бджіл. Пахне небезпекою,
— Отже, друже мій. До справ,— сказав Спіро і перевів свої темні, близько посаджені очі, — У мене всю дорогу над Атлантикою слинка текла. Що ти для мене приготував?
Артеміс нахмурився. Він сподівався, що справи зачекають, коли вони закінчать обід.
— Не хочете глянути на меню?
— Ні. Останнім часом я багато не їм. І то, переважно пігулки та розчини. Проблеми з травленням.
— Дуже добре,— зітхнув Артеміс і поклав на стіл алюмінієву валізку. — Перейдемо відразу до справ.
Він відкинув кришку, і перед ними опинився червоний куб завбільшки з програвач для міні-дисків на блакитному пінопласті.
Спіро протер окуляри кінчиком краватки.
— Що я бачу, хлопче?
Артеміс поставив на стіл сяючу коробочку.
— Майбутнє, містере Спіро. З випередженням розкладу.
Йон Спіро нахилився вперед, уважно придивився.
— Нагадує прес-пап’є.
Арно Блант гмикнув, не зводячи очей із Батлера.
— Тоді демонстрація,— потягнувся за металевою коробочкою Артеміс.
Натиснув кнопку, і прилад ожив. Бокові та передня секції відкинулися, і на столі опинився монітор із колонками.
— Чудово,— пробурмотів Спіро.— Пролетіти три тисячі миль, щоб побачити мікро-телевізор.
Артеміс кивнув.
— Мікро-телевізор. Але й комп’ютер, що контролюється голосом, мобільний телефон, діагностичний прилад. Ця маленька коробочка здатна зчитати будь-яку інформацію з будь-якої платформи, електронної або органічної. Вона може показувати відео, читати лазерні диски, DVD; через неї можна виходити в Інтернет, отримувати електронну пошту, зламувати комп’ютери. Вона може навіть просвітити вашу грудну клітку, щоб перевірити, як швидко б’ється ваше серце. Батареї цього комп’ютера вистачить на два роки, і він, звісно, безпровідний.
Артеміс замовк, даючи можливість усвідомити його слова.
Очі Спіро за окулярами стали просто величезними.
— Тобто, ця коробочка?..
— У порівнянні з нею всі інші технології безнадійно застаріли. Ваші комп’ютерні розробки марні.
Американець кілька разів глибоко вдихнув.
— Але ж як... як?
Артеміс перевернув коробочку. На чорному запульсував інфрачервоний датчик.
— Ось і секрет. Універсальний датчик. Може прочитати будь-що. І якщо запрограмувати, він може підключитися до будь-якого потрібного вам супутника.
Спіро погрозив пальцем.
— Але ж він незаконний, чи не так?
— Аж ніяк,— посміхнувся Артеміс.— Законів проти таких штучок не існує. І не існуватиме
