сукні й справді ніхто ще не бачив у всьому світі. [100]
Молода принцеса страшенно засмутилась і побігла в свою кімнату, сказавши, що у неї від блиску розболілися очі. Там на неї вже чекала чарівниця Бузку, якій було дуже соромно, що всі її поради закінчуються так невдало.
— Ну, а тепер, дитино моя, — сказала вона принцесі, витираючи хусточкою з її щічок сльози, — ми піддамо короля найстрашнішому випробуванню. Вам треба піти до нього і зажадати шкуру його улюбленого осла. її вже він напевно не віддасть нікому.
Принцеса дуже зраділа цій пораді, бо була певна: король нізащо не погодиться вбити осла.
Вона весело побігла до короля і зажадала від нього ослячу шкуру.
Король хоча й здивувався з такої несподіваної вимоги, але, не роздумуючи, виконав її. Бідолашного осла убили і шкуру його урочисто принесли принцесі.
Тепер вона вже зовсім не знала, що їй робити. Але тут до неї знову з'явилася чарівниця Бузку.
— Не побивайтеся так сильно, моя люба! — сказала вона, заставши принцесу всю в сльозах. — Можливо, все, що сталося, обернеться на краще. Загорніться в ослячу шкуру і мерщій тікайте з палацу. З собою не беріть нічого: скриня з вашими сукнями і прикрасами їхатиме за вами під землею. Ось вам моя чарівна паличка. Коли скриня вам буде потрібна, вдарте паличкою по землі, і вона з'явиться перед вами. Ну, а тепер тікайте швидше, дорога кожна хвилина.
Принцеса з вдячністю поцілувала хрещену матір, натягла на себе бридку ослячу шкуру, вимазала собі обличчя сажею з комина й вийшла з палацу так, що її ніхто й не впізнав. [101]
Втеча принцеси зчинила великий переполох.
Король, який уже встиг приготувати пишний бенкет, страшенно розлютився і звелів розіслати в погоню за принцесою сотню вершників і тисячу стрільців.
Але чарівниця зробила принцесу невидимою для очей королівських слуг, і королю зрештою довелося відмовитися від марних розшуків.
А принцеса тим часом ішла шляхом–дорогою.
Вона йшла та йшла, заходила до різних людей і просила найняти її хоча б служницею. Але ніхто не хотів брати принцесу до себе, тому що в ослячій шкурі вона здавалася надзвичайно бридкою.
Нарешті вона дійшла до великого міста, біля брами якого стояв маленький будиночок.
Хазяйка цього будинку погодилась взяти бідолашну принцесу до себе в робітниці.
Принцеса вклонилась, подякувала хазяйці і спитала, що має робити. Хазяйка сказала, що вона мусить прати білизну, доглядати за індиками, пасти овець і чистити свиням корита, а дівчина була така стомлена дальньою дорогою і так хотіла знайти хоч якесь пристановище, що радо пристала на ці умови.
Принцесу помістили в темній комірчині за кухнею. З першого ж дня челядь почала глузувати з її брудної одежі та ослячої шкури. , Нарешті до неї потроху звикли. До того ж працювала вона дуже старанно, і хазяйка сама почала пильнувати, щоб її не ображали.
Принцеса пасла овець та індиків і робила це так добре та вправно, що, здавалося, ніби нічим іншим вона ніколи й не займалася. [102]
Одного разу, сидячи в зажурі на березі прозорого струмка, принцеса захотіла помилуватися своїм відображенням у воді.
Вона нахилилася над струмком, але, побачивши себе в бридкій ослячій шкурі, страшенно перелякалась.
Принцесі стало соромно, що вона така брудна. Швидко скинувши ослячу шкуру, вона почала відмивати бруд з личка й рук, і вони знову стали білі, як слонова кістка, а рум'янець–ніжний, як вранішня зоря.
Та радіти їй довелося недовго, бо ввечері знову треба було повертатися додому. І вона знову мусила натягти на себе бридку ослячу шкуру.
На щастя, наступного дня було свято, і принцесу не примушували працювати. Вона скористалася з цього і вирішила вбратися в одну з своїх пишних суконь.
Дівчина вдарила по землі чарівною паличкою, і в ту ж мить скриня з вбранням з'явилася перед нею.
Принцеса дістала блакитну сукню, пішла до себе в комірчину й почала її приміряти.
І хоч комірчина була така маленька, що шлейф сукні ніде було розгорнути, ця розвага все–таки трохи втішила бідолашну.
Красуня глянула на себе в люстерко, помилувалася своїм вбранням і відтоді поклала собі кожного свята одягати по черзі свої багаті сукні.
Минали дні. Час од часу, приміряючи пишні шати, принцеса прикрашала свої чарівні біляві кучері квітами й діамантами і тільки сумно зітхала, думаючи про те, що, крім овець та індиків, її ніхто не може побачити в такому гарному вбранні. [103]
На людях принцеса, як і раніше, з'являлася завжди в своїй огидній ослячій шкурі, і тому її так і прозвали — Осляча Шкура.
Та трапилось якось, що однієї неділі, саме коли Осляча Шкура приміряла сукню, схожу на сонце, з полювання повертався молодий і вродливий принц, син короля того королівства.
Випадково він заїхав відпочити в той самий будинок, де Осляча Шкура працювала служницею. Він попоїв з дороги, посидів трохи, а потім пішов блукати по будинку та подвір'ю, зазираючи в найдальші закутки.
Гуляв він так, гуляв та й забрів у темний коридор. В кінці коридора принц побачив замкнуті двері. А що він був
