у падінні, головою, як форвард. Сміху було! Мабуть, устиг в інших відділах товаришів поздоровити. Я поклав Мукузанського в таксі і відвіз додому, щоб зайві балачки не плодилися. Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками…
— Дорфманчук? Чудова людина. Роботу веде, як по нотах. Акуратист. А тихий — мухи не зачепить. А на тихих, як відомо, їздять. Одному допоміг, другого пристроїв, третьому протекцію склав. Якби ми всі так своїх родичів любили! Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками…
— Пляспігальська? Вулкан ідей. Пам’ятаєте репліку Шекспіра: «О женщини, нікчемність вам ім’я!» Так от при всій повазі до цього популярного автора, я категорично проти подібних узагальнень. Ми затискаємо жінок не там, де треба. У тої ж Пляспігальської інтелекту більше, ніж у дюжини мислителів нашої установи. До того ж вона демократична, особливо до молоді. Чоловік у неї геолог, їздить, знаєте. Вусатого Аполлона з лабораторії бачили? А патлатого Нарциса з техбюро? Якось Пляспігальська вкупі з ними до мене серед ночі заявилася. «Працювати так працювати, а гуляти так гуляти!» — каже. Вулкан-баба! Отож голосую за неї, як кажуть, обома руками…
— Юрчишин? Талант! І головне — з кожним поділиться всім, що має. У нас, знаєте, є звичка розповсюдженим дефіцитом хвалитися. Він не з таких. Учора два блоки американських сигарет товаришам роздав. У нього дід у Канаді, мабуть, посилочки підкидає…
— Черепахін? Сокіл! Коршун! Гриф! Папку з грифом «Секретно» посіяв. Але не в цьому суть. Такого хоч сьогодні у міністри. Найважчу справу витягне. А як захищає свої ідеї! Двічі на колишнього шефа з кулаками кидався. Галасливий, кажуть. А хто з нас не кричить? Візьміть хоча б мене. На дружину сьогодні накричав, сніданок довго готувала. «Вибач, — кричу на дружину, — я не Черепахін, не маю такої звички — на роботу запізнюватись!» Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками…
— М-так… Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуете? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я розпинався за кожного: Мукузанський — орел, Пляспігальська — вулкан ідей, Юрчишин — талант, Дорфманчук роботу веде, як по нотах, Черепахіна хоч сьогодні у міністри! Ні, не самодура треба з мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом! Мовчать-ать-ать-ать!
Посміялися
Чекали на нового шефа — людину збоку. Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.
— Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Ах, он воно що! Справді — непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.
— Хто? — пошепки спитав Маляренко.
— Згори…
— Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському,
— Слухаю! У принципі, може бути. Ні, я нічого проти нього не маю. Але у нас багато, так би мовити, талантів. Взагалі, більше знає Дримба. Так! Передаю йому трубку.
— З відповідною повагою, Дримба! Зрозумів! У мене дещо на нього є. Дозвольте передзвонити з іншого телефону. Ай! Справа вже вирішена? Тоді доповідаю: прекрасний спеціаліст, прекрасний колега, любить жінку і взагалі жінок… Так, так — нащо нам людина збоку? Моє шануваннячко з відповідним привітом!
Трубка вклалася на важелі.
— Отже, на шефа тягнуть Здирського, — сказав Саунський. — Не розумію, чим я гірший?
— Я теж не дурень, — насупився Сидоров.
— Згори видніше, — зауважив Маляренко.
— Нащо патякати, коли усе вирішено! — додав Дримба.
Вбіг Здирськиій.
— Я піду в далекі го-о-ри! — заспівав він. — Завтра викликають нагору. Де б його взнати нащо?
— Медом помажуть, — сказав Сидоров.
— Кинь містику! — махнув рукою Здирський. — Тут навіть свої на каву не запросять, а який вже мед там…
— Запрошую і запрошую! — скрикнув Маляренко.
— З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Сидоров. — Каву беру на себе!
— Я теж радий здійснити акцію з кавою на честь колеги Здирського! — відрапортував Дримба.
— Кінчай роботу! — підсумував Саунський.
Кава трансформувалася у досить теплий бенкет, Здирський насолоджувався загальною увагою.
— Ми всі мостили тобі крісельце! — нагадував Сидоров.
— Демократичність для шефа — перше діло! — запевняв Маляренко.
— Я завжди підкидатиму тобі відповідну інформацію, — ліз цілуватися Дримба.
— Не забувай друзів! — повторював Саунський.
Зашелестіли останні купюри, шарахнув шампанський салют, і товариство, обіймаючи Здирського, вивалилося з неонового кубельця у сутінки провулку.
— Братця! — сміявся Здирський. — Що маємо сьогодні на календарі?
— Перший день першої декади першого місяця другого кварталу, — доповів Дримба.
— А по-людському?
— Перше квітня! — напружив пам’ять квартет.
— То поздоровляю вас з днем
