вбили людини! І як мало людей, яких інші люди не жадають убити!
А ми мріємо про світ, де є любов іншої людини, де можна усамітнитися від людей і відпочити від
інстинктів. Такий, мабуть, закон кохання і молодості.
... — Євреї, вони, знаєте які, ці євреї! — вирвався вперед Сташек. — Побачите, вони тут, в своєму
ж таборі, ще ґешефт зроблять! Вони і в крематорії, і в гетто — рідну матір продадуть за миску
брукви! Стоїмо ми якось вранці в робочій команді, біля нас крематорна команда, хлопці - що бики, життям задоволені, ще б ні! Поряд зі мною мій друг Мойша, той самий, кочегар. Він з Млави, і я з
Млави, самі розумієте, земляки, значить, друзі і компаньйони, надійність і довіра.
«Що з тобою, Мойша? Чого ти такий нудний?» — «Та ось, одержав фотографію своєї сім'ї». —
«Чого ж ти засмучуєшся, це ж добре». — «Щоб тобі пригнітитися таким «добре», я батька в піч
відправив!» — «Не може бути!» — «Ось і може, відправив. Приїхав він в ешелоні, побачив мене
біля камери, я туди людей заганяв, кинувся мені на шию, давай цілувати і питати, що тут буде, говорить, голодний, два дні їхали не ївши. А тут начальник команди кричить, щоб не
затримуватися, працювати треба! Що було робити! «Йди, говорю, батьку, помийся в лазні, а потім
поговоримо, бачиш, тепер мені ніколи». І батько пішов до камери. А фотографію я потім вийняв з
його одягу. Ось і скажи, що тут хорошого, що я отримав фотографію?»
ЩАСТЯ МОЖЛИВЕ, вірш Т. Боровського «Я знаю, що життя одноразове» у перекладі А.
Гелескула
Я знаю, что жизнь однократна,
что время - бездонная бездна,
и все, что любил, - безвозвратно,
и все, что свершил, - бесполезно.
Отыскивать вечность напрасно
по зыбкому следу в пустыне,
где губит песок ежечасно
людские труды и святыни.
И все-таки счастье возможно,
и правда нужна как порука
для жизни простой и надежной,
как рукопожатие друга.
ВИЩЕ ДОСЯГНЕННЯ ЖАНРУ, з оцінки творчості Т. Боровського Я. Івашкевичем
Я вважаю, ніхто, окрім Боровського, не зміг так глибоко проникнути в суть процесу, котрий
ганьбить людство, ніхто не зумів так точно описати методи і наслідки розтління людських душ.
Ніхто — це не означає ніхто у нас. Мені здається, що оповіданням Боровського немає нічого
подібного в світовій літературі. Це вище досягнення в цьому жанрі.
ПОСІДАЄ ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ, з передмови Т. Древновського до книги Т. Боровського
«Прощання з Марією»
У багатій і різноманітній польській літературі військового часу і перших післявоєнних років
Тадеуш Боровський посідає зовсім особливе місце. Він прожив лише двадцять дев'ять років, літературна його спадщина невелика, не позбавлена внутрішніх суперечностей, багато задумів
залишилися незавершеними, — та все ж його значення важко переоцінити.
Ще за життя у нього було багато читачів, його твори приголомшували, хоча ставлення до них
залишалося далеке не однозначним. Майже кожне його оповідання, кожна книга викликали
суперечки і заперечення. Їх критикували і часто навіть засуджували з різних позицій і з різних
причин. Вони не укладалися в звичні рамки, тому в них часто убачали прояв неприборканого
юнацького нігілізму.
Сам Боровський не прагнув допомогти читачеві: він писав вільно, безоглядно, не боявся виставити
себе в непривабливому світлі... І лише після його трагічної смерті, після того, як були зібрані
уцілілі твори, з'ясовані не відомі раніше факти біографії, в перспективі часу і придбаного
історичного досвіду, стало можливим по-новому поглянути на це виняткове явище і зрозуміти
його місце в польській літературі.
Книга («Прощання з Марією» - авт.) не вміщалася в рамки тодішніх літературних категорій. Вона
викликала шок — і майже повне нерозуміння. Примітивно мислячі критики, ототожнивши образ
героя з автором, визнали, що Боровський викрив себе як табірного злочинця і має бути
посаджений на лаву підсудного.
...В лабіринті кам'яного світу, з якого письменник стільки раз і так геніально вибирався, він цього
разу не зумів знайти виходу.
Тадеуш Боровський належав до тих рідкісних, виняткових письменників, для яких життя і
творчість представляють єдине ціле. Завдяки цьому він досяг так багато чого. Проте платив
завжди за вищою ставкою. Він кров'ю писав свої твори, не відгороджуючись від загальної долі, і в
своїх творах ламав усі
