Шимановский Кароль (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ШИМАНОВСЬКИЙ Кароль


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Композитор, піаніст, педагог, письменник. Фундатор сучасної польської національної

композиторської школи.

З поміщицької родини.

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1882 р. в с. Тимошівці Єлизаветрадського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – Кам’янський район Черкаської області України).

Помер 29 березня 1937 р. в м. Лозанні (Швейцарія). Похований на цвинтарі «Скалки» в м. Краків

(Польща).

Закінчив Єлизаветградське земське реальне училище, приватну музичну школу Г. Нейгауза (1901),

навчався у композитора З. Носковського (1901-1905).

Працював у Єлизаветградському музичному відділі Народного комісаріату освіти (1917-1919),

ректором Варшавських консерваторії (1927-1929), Музичної академії (1930-1932).

Почесний член Міжнародного товариства сучасної музики.

Доктор honoris causa Ягелонського університету.

Кавалер польського хреста Почесного легіону.

Як композитор дебютував концертною увертюрою ораторії 12 та варіаціями на народну тему

ораторії 10 для фортепіано у Варшавській філармонії (1906).

Потім настала черга опер «Хагіт» (1913), «Король Рогер» (1924), балетів «Мандрагора» (1920),

«Розбійники з Татр» (1932), кантати «Stabat Mater» (1926), Другого концерту для скрипки з

оркестром (1933).

В Україні наш земляк, зокрема, написав Другу і Третю симфонії (1910; 1916), цикли «Міфи» і

«Маски» (1915; 1916).

Наш земляк – автор «Пісень на слова Рабіндраната Тагора» та «Пісень божевільного муедзина»,

«Любовних пісень Хафіза», «Ноктюрн і тарантела», «Колискова», транскрипції трьох каприсів

Паганіні.

Перу Ш. належать роман «Ефеб», книга «Вибрані статті та листування» (1963), низка статей про

естетичну роль мистецтва і музичної критики, нариси про Ф. Шопена, М. Равеля, І. Стравінського,

О. Скрябіна.

В с. Тимошівка Кам’янського району Черкаської області функціонує музейна кімната

Шимановського.

В Кіровограді відкрито музей музичної культури імені Кароля Шимановського (1991).

У Києві пройшли благодійний концерт циклу «Митці – за духовне відродження України» в рамках

якого було організовано виставку плакатів, присвячену творчості Ш. (2001).

У Харкові відбувся ІХ Відкритий фестиваль польської та української музики імені Ш. (2007).

Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Коханьський, Я. Івашкевич, Г. Нейгауз, А. Нікіш, Л.

Ружицький, Р. Штраус, А. Рубінштейн, З. Носковський, А.Шелюто, В. Гольдфельд, С. Висоцька,

С. Пузенкін, М. Завирський, Г. Фітельберг, І. Стравінський, М. Карлович та ін.


***

ТАЄМНИЧЕ СВІТЛО

, з творчого кредо К. Шимановського

Історія людства, власне, історія його мистецтва. Це таємниче світло, котре зсередини осяває

справжній сенс явища.


УКРАЇНУ ВІДЧУВАВ ДУШЕЮ, зі спогадів К. Шимановського

Народився ж бо я на Україні, там пройшло моє дитинство, я відчував її усією душею, кохав її

благодійний клімат, її буйність та солодкість…

...Є щось у глибині, що, незважаючи на зовнішні переміни, ніколи не змінюється, завжди

залишається таким самим, майже як у дитинстві.

СПІЛЬНА МОВА, зі спогадів З. Мичельського

Я завжди мав враження, що в Шимановського недооцінюють той елемент, який я називаю

«українсько-сицилійський»…

Лише Ярослав Івашкевич, який походить теж із тих країв, розуміє ці справи…

Ми не усвідомлюємо, як сильно це «кресове» походження єднало людей звідти, як багато було в

них спільних рис, передусім замилування українськими безмежними просторами, що дозволяло їм

знайти спільну мову.


ЧИСТЕ ДЖЕРЕЛО НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ, з нарису О. Полячка «А чи не могли б ви

показати мені просто велике поле пшениці?»

В український період життя та творчості Шимановський уникав безпосередніх зв’язків із

фольклором, не цитуючи ані українських, ані, за винятком однієї, польських народних мелодій.

Через це деякі сучасні йому польські критики закидали митцю відсутність національного

характеру, звинувачували в космополітизмі. Полемізуючи з ними, Шимановський наполягав на

тому, що глибокий національний дух б’є в його композиціях чистим джерелом, хоч якими б

«ненародними» видавались «Метопи», «Маски» чи «Міфи». У своїх роздумах над вираженням

національного в мистецтві він афористично назвав музику «ароматом квітки певної культури».

Тож коли Шимановському , що перебував у Франції у зв’язку з підготовкою паризької прем’єри

свого балету «Гарнасі», головну роль у якому грав українець за походженням Серж Лифар,

земляки запропонували у вільну хвилину оглянути старовинні французькі замки, він спитав: «А чи

не могли би ви показати мені просто велике поле пшениці?».


ЗАВЖДИ В ДОРОЗІ, з автореферату дисертації А. Середенко «Камерно-інструментальна

творчість К. Шимановського (до проблеми індивідуального стилю композитора)»

Спрямованість творчих пошуків Шимановського визначалася тяжінням до традицій

західноєвропейського мистецтва (головним чином, французької та німецької композиторських

шкіл), російської музичної культури, усвідомленням ним власної місії митця, що жив у

культурному середовищі, де співіснували різні етноси та діяли різні національні впливи. За

влучним зауваженням І. Белзи, Шимановський «був завжди у дорозі», маршрут якої відбивав

зміни його художньо-естетичних поглядів та значну еволюцію індивідуального стилю.

З 1919 року він остаточно переїздить до Польщі і з ентузіазмом звертається до дослідження

маловідомих пластів фольклору, до вивчення особливостей ладоутворення, організації форми,

манери виконання народних гуральських пісень. Це обумовлює глибокі зміни у музичній мові

митця. Творчість Шимановського завжди розвивалася у синтезі різноманітних впливів. Вже у

ранні роки виявилася його дивовижна здатність прийняти і зрозуміти чужу точку зору, іншу

традицію, що відбилося у прагненні охопити та синтезувати різні явища.

Відкритість до асиміляції різних джерел характеризує як стилістику, так і зміст його музики.

Слід підкреслити характерне для композитора прагнення до постійного ладогармонійного та

фактурного оновлення. Це сприяє підсиленню напруження та експресії. Всі повторення, що

зустрічаються в оригіналі, замінено новими варіантами, які динамізують форму. При цьому

особлива увага приділяється досягненню композиційної рівноваги та збереженню конструктивної

логіки.

...Втілення різних аспектів ліричного, аж до гіпертрофованого, складає головну ідею творчості

Шимановського. Не схильний до епіки, він навіть драматичне трактує не як відбиток подій, а

швидше як рефлексію почуттів на такі події.

Стиль Шимановського можна віднести до інтровертного, де переважають асиміляція та

перетворення. Інтеграція елементів різного походження дає змогу визначити його як

полілексичний, а структуру охарактеризувати як вільно-централізовану, у якій переважає

тенденція вільного функціонування різнорідних елементів. ...Новаторське та традиційне своєрідно

переплавилися в індивідуальному баченні світу та власній системі музичного мислення дійсно

національного митця, що стояв біля витоків польської композиторської школи ХХ сторіччя і

відкрив нову сторінку в її розвитку.


ЙОГО МУЗИКА СУПЕРЕЧОК НЕ ВИКЛИКАЛА, з книги Е. Ентліса «Силуети композиторів

XX сторіччя»

Ім’я Кароля Шимановського увійшло в історію польської музики як одне з найзначніших після

Шопена, як ім’я композитора, чия творчість стала врівні з найцікавішими явищами музичного

життя XX століття. Цікавість до його музики виникла буквально з перших кроків, коли з’явився у

Варшаві двадцятирічний хлопець, виходець з глухої української провінції. Він уразив поважних

музичних арбітрів тонкістю смаку і культури, талановитістю привезених на їх суд творів. Музика

Шимановського не викликала ні суперечок, ні навіть двох думок. Ясно було, що вона дуже

талановита, і що біля її колиски перебував Шопен.

...Якщо не брати у розрахунок Станіслава Монюшко, автора декількох видатних оперних партитур

і, в першу чергу – «Гальки», то післяшопенівське п’ятдесятиріччя мало чим збагатило польську

музичну культуру. Камерна і симфонічна музика не піднімалася вище за рівень посередності.

Дилетантизм, а звідси і поганий смак панували в багатьох жанрах творчості і виконання.

...Першим з польських композиторів відгукнувся на заклики часу Мечислав Карлович, котрий

замилувався імпресіоністами, проте основну творчу данину сплачував ще неоромантизму.

...Саме з такого роду труднощами «Молода Польща» декларує боротьбу. За нову польську музику,

яка не втрачає своїх національних традицій і в той же час не відстає від досягнень музики

європейської! Таке було гасло і реальна платформа. І друге – боротьба за справжній

професіоналізм.

...З серпня 1922 року Кароль Шимановський, за висловом одного з біографів, належить до людей,

які «без Закопане жити не можуть». Йдеться про курорт в Татрах, де хворі туберкульозом шукали

порятунку або хоч би відстрочення неминучого.

Останні 15 років життя він проводив здебільшого в сумній атмосфері гірських санаторіїв Польщі і

Швейцарії. Сили танули. ...Зрозуміло було, що кінець близький. Не тільки Варшава, вся Польща

проводжала його в останню дорогу. І коли закінчилася траурна церемонія, відзвучали промови,

відголосив марш з «Загибелі богів», ...чотири народні музиканти спустилися з Татр. Ян Оброхта,

Станіслав Оброхта, Анджей Слодичка і Вацек Мруз налаштували свої скрипки, повернули їх

деками до могильного горба і сумно, по-простому, «по-гуральски» заграли свої мелодії.


БЛАГОДІЙНІ КОНЦЕРТИ, з статті М. Черкашиної «Сад музичних мрій Кароля

Шимановського»

Палкими шанувальниками творчості й особистості Кароля Шимановського стали талановиті

українські музиканти – скрипаль Олесь Семчук і піаністка Ганна Середенко. Це з їхньої ініціативи

і за їхньою участю організовано та проведено цикл монографічних концертів, присвячених музиці

видатного польського композитора.

Вечір в колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України складався з двох

відділень. У першому прозвучали камерні твори композитора різних років – від витриманої в

пізньоромантичному ключі ранньої Сонати для скрипки й фортепіано до віртуозних обробок

знаменитих каприсів Паганіні, які представляють зрілу творчість майстра. Між цими крайніми

точками розмістилася дивовижно тонка й вигадлива п’єса «Дріади й пан» із циклу «Міфи». Її

виконання можна було охарактеризувати як кульмінацію та коштовну прикрасу всього вечора.

Шимановський постав у цій п’єсі поетом вишуканого звукопису й живої творчої фантазії, тоді як

його інтерпретація Трьох каприсів Паганіні дозволила музикантам продемонструвати віртуозну

майстерність, темперамент, чудову ансамблеву зіграність. Хотілося від душі поздоровити всіх нас:

в Україні народився чудовий дует не просто професіоналів високого класу, а й беззастережно

відданих мистецтву натхненних артистів, бо саме Олесь Семчук і Ганна Середенко виступили

ініціаторами проведення циклу благодійних концертів «Творці – за духовне відродження

України».

Олесю Семчуку, Ганні Середенко й Володимиру Сіренку виділені річні стипендії, які дозволять

розвинути та продовжити розпочатий ними концертний цикл. Хочеться вірити, що духовне

відродження України справді настане, якщо за справу беруться такі неординарні таланти.