Ралли Земфирий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



РАЛЛІ Земфірій Костянтинович (АРБОРЕ Замфір)


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: молдавсько-румунський.

Письменник, журналіст, перекладач, громадський діяч.

З дворянської родини.

Народився 14 (26) грудня 1845 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 5 червня 1933 р. в м. Бухаресті (Румунія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Кишинівській гімназії і Петербурзькій медико-хірургічній академії (до 1869),

Цюріхському університеті.

Один з керівників студентських виступів в Петербурзі (1868-1869).

Засновник і член редколегії журналів «Працівник» (1875), «Громада» (1878).

Друкувався в журналі «Минулі роки».

Перу Р. належать доробки: «В’язниця і заслання» (1894), «На засланні» (1896), «Географічний

словник Бессарабії» (1902), «З сімейних спогадів про О. С. Пушкіна», «Михайло Олександрович

Бакунін. З моїх спогадів» (обидва – 1908), «Ucraina si Romania» (1916).

Наш земляк також автор публіцистичних творів: «Паризька комуна», «Ситі та голодні».

Переклав молдавською «Заповіт» Т. Шевченка (1916).

Щ стосується особистого життя, то за участь у страйках був виключений з академії без права

вступу до вищих учбових закладів Російської імперії, засланий до Бессарабської губернії під

нагляд поліції (1869); зазнав арешту і запроторений до Петропавловської фортеці (1869); його

донька, Раллі К., міністр охорони здоров’я Молдавської АРСР, – розстріляна більшовиками (1937).

Не знаходячи спільної мови з владою, емігрував: спочатку до Швейцарії (1871-1879), а потім –

Румунії (1879-1933).

З нагоди 70-річчя з дня смерті Т. Шевченка виступав з лекціями про його творчість і життя перед

робітниками Бухареста (1931).

Ім’я нашого земляка носить одна з вулиць м. Кишинеу (Республіка Молдова).

Серед друзів та близьких знайомих Р. – Л. Каравелов, М. Драгоманов, В. Короленко, Х. Ботєв, Ф.

Лугінін, М. Бакунін, Л. Мечніков, Г. Лопатін, І. Ліпранді, М. Стасюлевич, П. Щоголєв, Ф.

Волховський, В. Горчаков, О. Вельтман, В. Івановський, П. Кропоткін, М. Лемке та ін.


***

СЛУЖИТИ ПРАВДІ,

з життєвого кредо З. Раллі

Служити правді.

НАПИСАВ ДО ЧЕРНІВЦІВ, з листа З. Раллі П. Щоголєву від 10 квітня 1908 р.

Я написав доньці Катерини Захарівни Стамо, яка мешкає в Парижі, – і якщо існують ще якісь

листи, то ви їх, за всією імовірністю, одержите; написав я також і в інше місце, до Чернівців, де я

відшукав понад 35 років тому старе видання Ж.-Ж. Руссо, яке належало покійному поетові

(Пушкінові О. – авт.), там його рукою на полях існують замітки, написані то російською, то

французькою. Книги ці лежать або, краще сказати, лежали на полиці в маєтку моєї двоюрідної

сестри разом з іншими книгами мого батька.

...Що скриня існувала ще кілька років тому, про це писали мені. В усякому разі зроблю все

залежне від мене і напишу вам декілька сторінок про Пушкіна в нашій родині.


УСІ ПЕРЕМЕРЛИ, з листа З. Раллі П. Щоголєву на початку 1909 р.

Стосовно Ол. Сер. Пушкіна нічого поки не можу вам сказати, оскільки тільки майбутнього літа

сподіваюся побувати в старому замку в Красному, що в Буковині. Справа в тому, що всі люди

похилого віку перемерли, а мій племінник, будучи австрійським посланником у Венесуелі, живе за

океаном; у Красному ж нікого немає, хто б міг перерити весь той непотріб книг і паперів, що

знаходиться там, я писав вже туди і мені прислали цілу скриню старого журналу «Московитянин»

замість того, що я вимагав. Без мене особисто, отже, не можна нічого зробити; щодо листів

Пушкіна я писав своїй двоюрідній сестрі Марії Зілотті, доньці Кат. Захар. Стамо, але одержав

відповідь, що кузина живе в Парижі знову, а адреси мені не прислали.

Сподіватимемося, що зрештою знайдемо письмена Пушкіна.


ЦІКАВИНКИ ПЕРЕШЛЮ ВАМ, з листа З. Раллі П. Щоголєву від 27 травня 1909 р.

У липні...цього року я їду спеціально на батьківщину до Буковини для того, щоб розібрати весь

той старий непотріб книжковий і паперовий, який лежить в коморах старого замку села Червоне із

смерті моїх батьків. Але був я там ось вже понад 40 років. Все, що знайдеться, що цікавить Вас,

матиму особливе задоволення переслати Вам замовленою посилкою.

ІТАЛІЙЦІ, А НЕ ГРЕКИ, зі спогадів З. Раллі

Щодо прізвища Раллі існує документ, який указує на італійське, а не грецьке походження цього

прізвища, яке існує і понині в Італії. Документ був дарований мені моїм двоюрідним братом,

бароном Віктором Стирча, сином моєї тітки Олени Стирча; він написаний італійською мовою і

свідчить, що прадід мій Джовані Раллі був сином Крістофа Раллі, громадянина Венеції, і що за

якусь доблесть «pericoli della propria vita» одержав княжий титул «decorato del titulo di conte», син

же його Джовані Раллі, батько мого діда Замфіра Раллі, підписувався «conti Giovani Ralli».

Внизу цього фамільного документа наступна скріпка російською мовою: «Цей диплом в

Російсько-імператорській Генеральній-консульській канцелярії є і в актову книгу за № 46,

підписаною запискою: «В запевненні чого при підписанні Генерального Консула в Молдавії і

Бессарабії і з додатком печаті свідчиться. Ясси, 1 листопада 1802 року. Підписи: Василь

Малиновській: Секретар Волков». Що стосується самого документа італійською мовою, то він

датований «1 вересня 1795 року».

Батько мій був в приятельських стосунках з Пушкіним під час його перебування в Кишиневі;

будучи хорошим музикантом і граючи особливо на мелодіумі, батько мій чудово співав сумні

народні молдавські і італійські пісні. Пушкіну дуже подобалися особливо молдавські народні

мотиви, і він завжди просив батька перекладати йому тексти цих пісень. Таким чином, російський

поет записав декілька з народних пісень.

Після батька залишилося у мене багато книг французькою й італійською мовами. Також

залишилася одна книга з рукописами, віршами. Цю книгу давали читати мої рідні російському

консулові в Чернівцях. Що це за рукописи – не знаю. Я ніколи не міг відлучитися (поїхати) і узяти

мою скриню з книгами.


МИМОВОЛІ ДОПУЩЕНІ ПОМИЛКИ, з розвідки В. Молкосяна «Рукопис Раллі-Арборе про

Пушкіна»

Достовірнішим ...щодо походження Раллі є автовизнання самого Раллі-Арбуре... «Моє прізвище, –

говорив Замфір Костянтинович, – походить із старовинного роду; мої прадіди з обопільного боку

визнавалися боярами з Молдавії – Григорій Арбуре і Замфіракі Раллі. Перший помер в Молдавії, а

другою емігрував в свиті Петрічейку-Воде (1673) разом з Хаждеями до Польщі, а повернувшись –

залишається в Бессарабії, де й помирає».

Нащадками «італійського громадянина Венеції» могли бути одеські поміщики Раллі,

представником яких значиться якийсь Степан Іванович Раллі, власник 3 кам’яних будинків в Одесі

і 7 тисяч десятини бендерської землі.

...Переглядаючи свої спогади майже в 80-річному віці (опісля близько 60 років з моменту бесіди з

тіточкою К. З. Стамо-Матіас) ...К. Раллі-Арбуре прагнув, ймовірно, віддати належне рідній

Бессарабії, де пройшли роки його дитинства, і Росії, з якою була пов’язана бурхлива молодість. У

1869 р. в Бессарабії, куди був висланий молодим Замфір, він і почув розповідь своєї 70-річної

тіточки про події 50-річної давності. Зі спогадів видно, що автор рукопису був мало знайомий з

історією свого роду, а написане ним, за його власними словами, було плодом і «скелетом всього

почутого і за давністю років що багато в чому позабувався».

Розрив в часі, відсутність сімейних джерел і пояснюють наявність в спогадах З. К. Раллі-Арбуре

неточностей. Знайдені нами місцеві і архівні матеріали виправляють мимоволі допущені помилки.

ЩО ЗА ПОСПІХ ІЗ СПРОСТУВАННЯМ, з книги К. Ковальджі «Моя мозаїка»

Вас. Молкосян в «Літописі пушкінської комісії. Випуск 24» пише про пізній невиданий рукопис

Замфіра Раллі-Арборе (або Арбуре) і цитує наступний уривок зі спогадів про Пушкіна в

Бессарабії, про його епізод «цигана» поблизу села Долна: «Пушкін кинув брата в Юрченах і

поселився в шатрі булібаші, куди щодня його слуга Микита мав приносити ...рушник, мило і

подавати воду для умивання. Цілими днями Пушкін і Земфіра бродили лісом; красуня співала

пісні, а Пушкін слухав. Одного ранку Микита знайшов свого пана одним-одненьким в шатрі.

Слуга ...розповідав потім, що його пана приворожила циганка, споївши настоєм якихось трав».

Чомусь публікатор поспішає із спростуванням:

«Новим і маловірогідним в рукописі є повідомлення про перебування в таборі цигана слуги поета

Микити. Необґрунтованим також є повідомлення, що Джовані...» і т.д.

Як вправно: «маловірогідне» зрівнюється через «також» з сусіднім «необґрунтованим»! У чому

справа?

А в тому, що це недобре. Що подумають радянські читачі? Демократично настроєному поетові,

який поселився в шатрі, слуга мов паничу кожен ранок приносить рушник з милом.

А чому, власне, Микита не повинен був бути поблизу, при панові? Як він міг його залишити?

Деталь з рушником і милом цілком правдоподібна, та й навіщо було б її вигадувати?


БОРЕЦЬ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА, з монографії В. Гацака «Молдавська література в

Росії»

Історична особливість поступового розвитку молдавської літературної традиції в другій половині

XIX ст. полягала в тому, що цей розвиток відбувався паралельно в Запрутській Молдові і

Бессарабії. Дією революційно-демократичних ідей відзначена літературна творчість В. Красеску і

З. Арборе-Раллі.

Замфір Арборе-Раллі двадцятирічним студентом за зв’язок з групою нечаївців був ... засланий до

Красноярська. Утікши з Сибіру, він емігрує до Швейцарії, співробітничає в прогресивній

емігрантській пресі, вступає до I Інтернаціоналу.

...Арборе-Раллі повідав про учасників російського народницького руху 60-70-х років. Для

молдавської літератури Арборе-Раллі – першовідкривач образу борця проти самодержавства.

...Р. Мадан, З. Арборе-Раллі здійснюють в Бухаресті перші публікації бессарабських записів

ліричних і епічних творів молдавського фольклору (1898).

НИНІ – МУЗЕЙ, з статті «Садиба «Замфір Раллі-Арборе» на ecology.md

Садиба Замфіра Раллі, одного з найактивніших діячів Бессарабії початку XIX ст., знаменита не

стільки своїми господарями, скільки іменитими гостями: під час свого бессарабського заслання

тут певний час жив Олександр Сергійович Пушкін.

...Світський салон Раллі вважався одним з найвишуканіших в Молдові, тож не дивно, що

столичний поет став його завсідником. Він подружився з одним з п’яти синів Раллі, Іваном, в чиїй

кишинівській квартирі проводив значну частину свого часу.

Саме Івану належала ідея увічнити в Долне пам’ять про Олександра Сергійовича. До 50-річчя з

дня народження поета звів у селі нову церкву і перебудував стару батьківську садибу. Але

справжній музей в маєтку відкрився лише 1946 року. Значна частина експонатів привезена з

Санкт-Петербурга і Кишинева. Із справжніх документів, які відносяться до життя Пушкіна і сім’ї

Раллі, зберігаються лише листи Раллі-молодших і заповіт глави родини.