майстра. Тут славили до самозречення і з палким захопленням. Захоплення – слово, яке сучасна
критика відхиляє як «пафос» або сентиментальність. У такій атмосфері людина з духовними
інтересами була прямо-таки «приречена» полемізувати з філософськими, політичними, літературними або мистецькими проблемами, або ж сама займатися однією з цих сфер.
Затонуле місто.
Затонулий світ.
ОТРУТА ТВОЄЇ ПРАВДИ, з вірша Р. Ауслендер «Чернівці (історія в горіховій шкарлупці)» у
перекладі П. Рихла
Бог подав у відставку
Знов переміна знамен:
Молот навпіл розколює втечу
Серп стинає час на сіно
Перетворення
ми повернулись додому
без троянд
вони залишились у чужому краї
Наш сад
поховано на кладовищі
Багато чого
перетворилось
в багато що
Ми стали терням
в чужих очах
....................................................
Я думаю про безсилля плоті
силу думки
про чарівні слова
про життєві чари
Смерть киває мені
думає про мене
Одісей
До солоних хвиль приліпилась
моя незаквітчана доля
Дайте ниву мені у морі
я хочу її зорати
своїм кораблем
Мандрувати щоби не бути
там де є
зватись НІКИМ
тінню у царстві тіней
Під водою
тче моя матінка саван
чорну пелюшку...
Я СЛУХАЮ БДЖІЛ, вірш Р. Ауслендер «Лід твоєї присутності»
Улітку
я слухаю бджіл
взимку – заметіль.
Я п’ю
мед твоєї ніжності
й
лід твоєї присутності.
Два дива
в одній чаші.
ВАЖКО УЯВИТИ, з рецензії в газеті «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг»
Роза Ауслендер... подарувала німцям твір словесного мистецтва, сильніший якого за змістом, блискучою за формою й, точніше, за виразом думки навряд чи можна собі уявити.
РОЗГАДАТИ ЗМІСТ ЇЇ МОЗАЇКИ, з кореспонденції О. Раскіної «Від Вітчизни до материзни»
Вітчизна виштовхнула Розу Ауслендер у роки блукань по Старому і Новому Світу, але в материзні
вона живе й понині.
У фойє київського Гьоте-інституту працювала виставка плакатів «Материзна Слово», присвячена
поетесі, а в Чернівцях, під патронатом послів Німеччини й Австрії в Україні, святкували
стодесятиліття від дня її народження. У Києві, на сцені Будинку вчених, із лекцією виступив
дослідник творчості Рози Ауслендер – професор Гаральд Фогель. Словом, святкування дотягло до
кінця травня, і тепер можна підбивати підсумки.
...Роза Ауслендер могла звернутися до Німеччини з не менш палким освідченням в любові, аніж
свого часу Марина Цвєтаєва, але фашизм прирік її на гетто. Щоправда, гетто не викоренило цієї
любові, і Чернівці... назавжди залишилося її втраченою вітчизною.
Якось Роза Ауслендер зізнавалася, що мати – поетична мова – складала її як мозаїку. Набуваючи
цілісності, юна Розалія Шерцер набувала й майстерності. Тепер мозаїку складено, і нам
залишається розгадати її зміст.
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ, з прес-релізу Чернівецької обласної універсальної наукової
бібліотеки ім. М. Івасюка
Роза Ауслендер ще за життя стала класиком. Як пише Гельмут Браун, один з керівників
німецького фонду ім. Рози Ауслендер, «вони (Роза Ауслендер та Пауль Целан) зіграли вирішальну
роль для формування німецької лірики XX сторіччя», її творчість вважається однією з величніших
вершин світової літератури.
А починався її творчий шлях на Буковині, де минули її дитинство і юність. Старозавітні легенди, перекази, німецька класика, український та румунський фольклор – все це органічно увійшло
пізніше в її поезію.
Початок війни означав для Рози Ауслендер крах усіх сподівань і життєвих перспектив. Далі було
переховування в одному з підвалів Чернівецького гетто, яке наклало відбиток на все її подальше
життя: «Ми, приречені на смерть, невимовно жадали слова розради. І в той час, коли ми чекали
смерті, деякі з нас жили у мрійних словах – нашому мрійному домі серед бездомності. Писати –
означало жити. Пережити».
Після війни поетеса понад два десятиліття проживала у США і лише наприкінці 60-х рр.
переселилася до Дюссельдорфа (Німеччина).
