Бальмен Яков (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БАЛЬМЕН Яків Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, художник.

З дворянської родини.

Народився 16 (28) липня 1813 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Пропав без вісти 14 (26) липня 1845 р. на Кавказі поблизу столиці імамату Шаміля аулу Дарго

(нині – Чеченська Республіка РФ).

Закінчив Ніжинську гімназію (1830-1832).

Служив у Білгородському уланському полку (1832-1837), Охтирському гусарському полку (1837-

1838), ад’ютантом генерал-лейтенанта Шабельського (1838-1842), генерала Данненберга (1842-

1844), генерала Лідерса (1844-1845).

Друкувався в журналі «Вітчизняні нотатки».

Як літератор дебютував в журналі «Вітчизняні нотатки» пародійними «Листами» (1841).

Потім настала черга повістей «Самогубця», «Вигнаний», «Пустеля», низки оповідань. Повість

«Ярмарок» на прохання автора видрукувана за підписом С. Закревська (1843).

Деякі з доробків побачили світ під назвою «Повісті» (1988).

Ілюстрував рукописного «Кобзаря» Т. Шевченка (1844), який згодом присвятив йому поему

«Кавказ».

Малюнки, щоденники, спогади вивезені нащадками за кордон.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Т. Шевченко, Л. Руданський, В. Прокопович, Є. Гребінка,

С. Закревська, В. Стороженко, О. Афанасьєв (Чужинський), Г. Гудима, Т. Волховська, В. Халупко,

П. Катеринич, М. Башилов, Я. Лобанов-Ростовський, З. Галаган та ін.


***

ВІДЧУТТЯ ДУШАТЬ,

з творчого кредо

Я. Бальмена

Я хочу писати. Я не можу більше приховувати в грудях відчуття, вони душать мене.

СКІНЧИВСЯ СОН МОЄЇ ЮНОСТІ, з щоденника Я. Бальмена

Біля столу ходили дві дівчини, але я бачив тільки одну – високу, струнку в блакитній сукні, з

каштановими кучерями на ніжних плечах. Ні, це була не дівчина, не жінка – це був янгол,

божество, щось неможливе (Вишневська C. – авт.).

…Закревський відверто залицявся до неї. Він – гвардієць, ротмістр, хороший собою. Спритний і

був у вищому світі. Знає, як зачарувати дівчину, дівчину недосвідчену. Вона, напевно, полюбить

його.

…Як я вимучився за ці дні і злому ворогові не побажаю, хіба що Маркевичу (за нього висватали С.

Вишневську – авт.). Ось чим скінчився сон моєї юності. От як я вступаю в життя. Ось ті радощі,

що посміхалися мені в майбутньому.

РОЗРАХОВУЮ НА ТЕБЕ, ЯК НА КАМ’ЯНУ ГОРУ, з листа Я. Бальмена В. Закревському в

червні 1844 р.

Надсилаю тобі, люб’язний Вікторе, плоди нашої праці – моєї і Михайла Башилова. Всі розділи

творів Тараса (Шевченка – авт.) з віньєтками. Вони написані латинськими буквами, аби, якщо

прийде фантазія Тарасу видати їх за кордоном, всі могли читати, особливо поляки.

Це не подарунок тобі. Посилаю тільки для збереження. Збережи з належною ретельністю. Саме

тебе обираю, як людину, яка відчуває і розуміє сенс багатьох віньєток без пояснення.

Розраховую на тебе, як на кам’яну гору.


ТІЛА ТАК І НЕ ЗНАЙШЛИ, з дослідження В. Сиротенка (Вербицького) «Багатій і граф і

…побратим Шевченка»

Перед новим Роком… Яшина хрещена княгиня Тетяна Волховська влаштовувала грандіозні бали.

І тут сімнадцятирічний гімназист зустрів і закохався з першого погляду в свою кузину, 16-літню

красуню Софію Вишневську, теж хрещеницю Волховської.

…Яків умів захоплююче розповідати про найзвичайніші речі. Не дивно, що дівчинка, яка вперше

вийшла в світ, і сама закохалася. Вони вже не бачили нікого, окрім один одного. Щебетали

відокремлено в куточку або в затишних місцях парку. Вони вступили в свій, особливий світ

Кохання, в якому більше нікому не могло бути місця.

…25 травня 1831 року в Мойсіївці знову відбувся грандіозний бал. Звичайно, на ньому були і Яків

і Софія. На цьому балу з’явився і новий претендент на руку і серце Софії. Це був син

предводителя повітового дворянства штаб-ротмістр Платон Закревський.

…Яків виїжджає до невідомого Красностава. Його оточують зовсім нові люди, з іншими звичками

і устроєм. Якщо раніше і в Білгородському уланському і в Охтирському гусарському полках всі

тільки й говорили про Пушкіна, Жуковського, Гоголя, то тут, в Польщі, ці письменники були не в

шані. Тут взагалі більше цінували театр та живопис. Саме тут Яків захопився малюванням і

створив цілу галерею малюнків з буденного життя товаришів по службі. Ці малюнки і зараз

вражають експресією та дивовижним трохи глузливим реалізмом, якому міг би позаздрити

…приятель Шевченка по художній Академії Павло Федотов.

…На початку червня Яків їде до Петербургу. Тут, у Гребінки, зустрівся з Шевченком, завсідником

Гребінчиних «вечірок»...

У 1841-му Яків узявся створити альбом, з переписаного польськими буквами Тарасового

«Кобзаря» і ілюстрацій до нього.

…Шевченко любив відпочивати під могутнім дубом в його садибі. Зараз під тим дубом в

Линовицькому парку стоїть пам’ятник Кобзареві.

На зимові свята у нього – знову короткострокова відпустка, і він проводить її у Закревських,

обговорюючи свій майбутній альбом Шевченкового «Кобзаря». У тому альбомі не тільки його

малюнки. 24 ілюстрації зробив його двоюрідний брат М. Башилов. Сам Яків виконав 28

ілюстрацій, в основному до «Гайдамаків» і «Гамалії».

…З лютого 1844 року він разом з корпусом в Дагестані, де російські війська тіснять чеченців

Шаміля. Йому зовсім не подобається ця незрозуміла війна, коли тобі в спину може встромити

ножа навіть сторічний дід або дитина. А генерали, за традицією, що збереглася і донині,

рапортують про чергові перемоги.

Обурений Яків де Бальмен малює карикатуру. На передньому плані – величезна афіша з написом

«Соте і останнє підкорення Кавказу» а нижче меншими буквами – «Великий спектакль перед

походом генералів і К0». Під тією афішею лялька Миколи I, а перед ним люди, котрі протягують

мішок з мільйоном червінців. Хтось із знайомих Якова, бажаючи вислужитися, віддав той

малюнок генералові Лідерсу. Завдяки цьому він і дійшов до нас.

…Після загибелі Якова Закревський передав альбом Тарасу. Тарас, який не любив, та й не мав

можливості, тягати з собою всією Україною папери, віддав його на збереження Михайлу

Юзефовичу. Той передав своєму другу Костомарову. Зберігався там він до обшуку в зловісному

1847-му. Звідти потрапив в архів III відділення, де і зберігався всі часи лихоліття.

А зараз про те, як загинув Яків де Бальмен. Ми не знаємо і ніколи вже не дізнаємося справжніх

обставин. Знаємо лише те, що головнокомандуючим тоді був одеський генерал-губернатор кн.

Воронцов, який втратив за час губернаторства військові навики. Знаємо, що 13.07.1845 р. в три

години ранку генерал Лідерс повів свій корпус в наступ на Дарго, котрий закінчився тим, що його

колону відрізали від основних сил. Довелося відступати.

Зупинившись у відкритій ущелині, Лідерс послав свого ад’ютанта Якова де Бальмена до

Воронцова, повідомити про хід подій. Коли основні сили пробилися до колони Лідерса, виявилося,

що Яків до них не дійшов, як не дістався Лідерса ад’ютант, посланий Воронцовим. Кинулися на

пошуки. Оголосили нагороду тим, хто знайде хоча б тіла.

На жаль, нікого так і не знайшли. Крім валізки де Бальмена з його малюнками. Передали до

Петербургу. Альбомом зацікавився спадкоємець, майбутній імператор Олександр II. Завдяки його

особистому архіву той альбом і дійшов до наших днів.

Так загинув побратим Шевченка, багатій, граф і в той же самий час бунтар. Це він був

натхненником «Закону божого» або «Книги буття українського народу» – програмного документу

Кирило-Мефодіївського братерства. Це він був натхненником одного з найсильніших творів

Тараса Шевченка «Кавказ».

І це все, що про нього ми знаємо.


ВИПИВ ДО ДНА З МОСКОВСЬКОЇ ЧАШІ, з статті I. Франка «Література, її завдання і

найважніші ціхи»

Отак скріплене i змiцнене само в собi «темне царство» стоїть на краю Європи, як пiдпора

полiтичного гнiту та темноти. Кров’ю тисяч людей, кров’ю всiх, що бажають свободи i щастя,

воно пiддержує гнiт i неволю, їх кров’ю зливає воно широкi поля, аби загарбати пiд себе

пограничнi, вiльнi чи невiльнi, землi. В сорокових роках XIX в. гнало воно тисячi воякiв на

Кавказ, аби загарбати тi вiльнi гори, останнє пристановище черкесiв, чеченцiв, грузин i iнших

гiрських, напiвдиких, а то й високоосвiчених та свобiдних народiв. Туди погнали й приятеля

Шевченкового, офiцера Якова де-Бальмена, що погиб у битвi з черкесами.

Смерть того чоловiка зробила на поета велике враження i спонукала його написати поему

«Кавказ». Бальмен погиб, як жертва московської захланностi та неситостi, випив до дна «з

московської чашi московську отруту», а проте смерть його не збудила в Шевченка ненавистi до

його вбивцiв – черкесiв. Навпаки, вiн бачить добре, що вони вбили його друга з конечностi, в

оправданiй оборонi своєї свободи.

Вiн стає навiть у один ряд iз ними: адже ненависть до спiльного ворога – «темного царства» –

в’яже його з ними сильним, дружнiм вузлом. Вiн називає тих убiйцiв свого друга «лицарями

великими, богом незабутими», заохочує їх до дальшої боротьби i прирiкає їм остаточну побiду.

Не вони виннi в смертi його друга, а «темне царство», що силою погнало його до несправедливого

бою. В тiм явнiм i гарячiм виступi на сторону напастованих черкесiв Шевченко зложив

найкращий доказ свого високого гуманного чуття, своєї любовi до свободи й справедливостi,

тим бiльше, що смерть щирого друга, який погиб iз рук черкесiв, i природний iз тої причини жаль

не звернули його проти них, але змiцнили його ненависть до «темного царства»...