мене викрало. Їй, проте, слава богу, краще і набагато краще, вона ходить вже світлицею без всякої
сторонньої допомоги. По одужанні її ніщо ще так не обрадувало, як твої маленькі вірші, на
обгортці мого безглуздого Анакреона надруковані.
В ньому достовірно стільки помилок, що ніхто не засумнівається в тій істині, яку, поганяючи
мене, друкарі надрукувати змусили. Ти, я думаю, сам примітиш, що остання книга у міру
друкування мною перекладалася і що помилки в ній за тим ж самим аршином рясно відпущені.
Я дуже тобі вірю, що твій переклад багато праці вартував, і, схвалюючи твою точність, не знаю, проте, чому твого смаку забракло викинути чималу низку галіканських місцевих витівок, без яких
би російські твої сади, полегшивши твою працю, не втратили ні краси, ні тіні; і як уявити, що твій
Пилип, якому Деліль приносить в жертву талант свій, є той самий Egalite (рівність – авт.), якій
мало було бути гільйотиною страченою. На місці його приємніше б, здається, красувався у вірші
російському Іван Андрієвський і твій Терентій (якщо, втім, він не так тебе тепер обдирає).
МАВ ДОБРЕ СЕРЦЕ, з некрологу в журналі «Вісник Європи»
У нинішньому місяці помер тут Московського Університету Екстраординарний Професор
худоболікарняної науки, Іван Самойлович Андрієвський, на 50 році свого життя. Маючи добре
серце, він нехтував ганебними способами виявляти уявні достоїнства, в тиші скромного життя
трудився для загальної користі і залишив по собі чесне ім’я.
Покійний, дотримуючись правил своїх, не міг нажити статків. Осиротіле сімейство його гідне
кращої долі.
