КІСТЯКІВСЬКИЙ Олександр Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Криміналіст, історик права.
З родини священика. Син, Кістяківський Ф., – міністр внутрішніх справ Української Держави; син,
Кістяківський В., – фізико-хімік, дійсний член Української АН і АН СРСР; внук, Кістяківський Г.,
– фізико-хімік, член Американської Національної АН, професор Гарвардського університету, член
Американського комітету національної оборони (1944-1945), керівник відділу вибухових речовин
атомних лабораторій в Лос-Аламосі та дорадник американського президента Ейзенхауера у
справах науки і технологій; брат, Кістяківський В., – доктор медицини, професор
Гейдельберзького та Страсбурзького університетів.
Народився 14 (26) березня 1833 р. в с. Городищі Сосницького повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Менський район Чернігівської області України, а не Бахмацький, як
вказують довідники).
Помер 13 (25) січня 1885 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Навчався в Чернігівських духовному училищі і семінарії, закінчив юридичний факультет
Київського університету (1857). Стажувався в Берлінському, Віденському, Гейдельберзькому,
Неаполітанському, Римському університетах (1871-1873).
Працював в межовому департаменті Сенату, міністерстві народної освіти, викладачем Київського
університету (1864-1871).
Член Російського Географічного товариства.
Почесний професор Санкт-Петербурзького і Московського університетів.
Ініціатор заснування та голова Київського юридичного товариства.
Друкувався в журналах «Основа «, «Журнал цивільного і карного права», «Збірник державних
знань», «Київська старовина», «Журнал міністерства юстиції», «Київські університетські вісті»,
«Журнал міністерства народної освіти».
Перу К. належать книги: «Дослідження про смертну кару» (1867), «Про припинення
обвинувачуваних способів ухилятися від наслідку і суду» (1869), «Елементарний підручник
загального кримінального права» (1875), «Дослідження про смертну кару», «Вплив Бекаріа на
російське кримінальне право», «Молоді злочинці та установи для їх виправлення»,
Наш земляк зібрав і видав збірник законів « Права, за якими судиться малоросійський народ «
(1879).
До того ж, видатний вчений опублікував близько 70 наукових статей.
К. ніколи не приховував своїх відверто проукраїнських симпатій, що не раз оберталося
неприємностями по службі.
Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Антонович, Л. Білогриць-Котляревський та ін.
***
ДЕРЖАВІ ЗЛОЧИНЦІ НЕ СТРАШНІ
, з правового кредо О. Кістяківського
Злочин, яким би тяжким він не був, залишаючись винятковим явищем у нормальному
громадському житті, небезпеки для існування держави не становить.
ДОСИТЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, з дисертації О. Кістяківського «Дослідження про смертну
кару»
Якщо наука про непорушність людського життя не підтверджується ні минулим, ні нинішнім
життям народів, це ще не означає, щоб вона суперечить природі людини і, отже, нездійсненна.
Навпаки, з тих пір, як вона з’явилося на світ Божий, вона має вже свою, хоча й убогу, історію.
З того часу повага до людського життя значно зросла, а разом з тим міцніє надія на можливість
здійснення в системі покарань вчення про непорушність людського життя.
Підтвердженням цьому є поступове вигнання протягом останніх півтораста років страти з
європейських і американських кодексів, величезне зменшення кількості смертних екзекуцій у
Європі й Америці, все більш і більш зростаюча несхильність європейської людини до відібрання
життя в злочинців.
…Якщо в житті народів є рух уперед, то немає сумніву, що, йдучи цим шляхом, вони дійдуть до
повного щезнення страти і разом з тим до визнання непорушності людського життя навіть в особі
злочинця. Цього і не хочуть помічати прихильники страти.
З ними може трапитися те ж саме, що з їхніми супротивниками: ті, захопившись ідеалами
майбутнього, забули все минуле і побудували будинок з повітря; ці, спрямовуючи свої погляди
тільки в минуле, можуть втратити під собою ґрунт сьогодення: що крок уперед, то більше поваги
до людського життя. Порівняння суспільства, що карає стратою вбивцю, з чесною людиною, яка
вбиває того, хто на нього нападає, є порівняння фальшиве, натягнуте і невірне.
Суспільство по відношенню до злочинця знаходиться зовсім в іншому становищі, ніж особа, на
яку напали, по відношенню до того, хто до напав. Якщо ця особа не вб’є свого супротивника, вона
сама може позбавитися життя; вона поставлена в таке круте становище, в якому вбивство є єдиний
шанс для збереження власного життя.
Якби навіть був інший ідеальний результат, час такий короткий, той, на кого напали, знаходиться
в такому ненормальному стані, що йому міркувати ніколи, і залишається єдиний порятунок –
убити свого супротивника. Не таке становище сучасної держави по відношенню до злочинця, і,
зокрема, до вбивці.
Злочинець, яким би тяжким не був його злочин, занадто слабкий і незначний у своїх силах в
порівнянні з державою; захоплений злочинець уже не являє небезпеки для держави...
Як вчинити зі злочинцем, якими способами зробити його нешкідливим на майбутній час, – для
вирішення цього питання держава має і час, і незалежність духу; у її владі, не застосовуючи
крайнього засобу – страти, – обмежитися відібранням у злочинця волі. Заперечення, що
позбавлений волі вбивця може втекти і здійснити нові вбивства, позбавлені серйозної підстави.
Більшість найтяжчих злочинців, особливо вбивць, вчиняють злочин не з ремесла, а в хвилину
даної настроєності, під впливом відомих обставин, так що для здійснення нового подібного
злочину потрібно припустити поновлення того й іншого, а це в більшості випадків справа
немислима; подібні злочинці після здійснення злочину нерідко приходять до усвідомлення
тяжкості свого злочину.
При тому, від держави залежить зробити тяжких злочинців зовсім нешкідливими за допомогою
розміщення їх у таких в’язницях, з яких би вони не в змозі були втекти.
…Страту вважають необхідною для захисту морального порядку. Але чому тільки страта може
захищати цей порядок, а не тяжке тюремне ув’язнення?
…Але, може бути, страта злочинця корисна в тому значенні, що вона утримує від злочинів інших,
майбутніх злочинців; може, позбавлення життя одного винного зберігає життя багатьом
безневинним?
…З минулого сторіччя сталі примічати, що різноманітні види страти анітрошки не сприяють
зменшенню тяжких злочинів.
І справді, не можна не засумніватися в дієвості страти, якщо після скількох сторіч її застосування
в найжахливіших і вишуканих формах злочини з свого боку нічого не втратили ні в кількісному, ні
в якісному відношенні.
ВМІЮТЬ ВІДКЛАДАТИ ГРОШВУ БЕЗ ГАЛАСУ, з відгуку О. Кістяківського про Ф. Мерінга
Це люди старого загартування, люди незвичайного такту, мовчазні, які вміли і вміють відкладати
грошву без галасу, які мають і прагнуть зв’язків у багатому, чиновному й аристократичному світі,
які вміли мовчанням приховати свою наукову нікчемність, знали небагато, але мали розум
позитивний, складали свою наукову і практичну репутацію при набагато меншій конкуренції, а
отже, і боротьбі за існування.
…Ганяв за практикою, отримуючи рубльовки, трирубльовки, хорошою людиною, яка мала всі
таланти великого підприємця, давно закинула науку, але є спритним і досвідченим практиком,
який уміє дати раду фінансовій стороні справи.
…Медичну практику перетворив на просту торгівлю: Мерінг і Караваєв, компаньйони в науці і
справах, в 1880 році з’явилися в Одесі й відкрили свої крамнички лікування, викликаючи спокусу.
ОСТАННІ СЛОВА БУЛИ ПРО ПРИСЯЖНИХ, зі спогадів В. Антоновича
За годину до смерті, у розмові з одним із друзів, він з великою увагою розпитував про хід справ у
поточній сесії окружного суду. Почувши характеристику деяких справ і ставлення до них
присяжних, він востаннє пожвавився, підвівся на постелі і голосно вимовив:
– Я завжди стверджував, що інститут присяжних є свята справа в нашій батьківщині!
Потім він схилив голову на подушку, і голос його почав все більш і більш слабшати…
ДОПУЩЕНО ПОМИЛКУ, з дослідження М. Ткача «То де ж народився Олександр Федорович
Кістяківський?»
Село Городище, в якому народився визначний український вчений-юрист О. Ф. Кістяківський, за
нинішнім територіальним поділом належить до Менського району Чернігівської області. Проте у
сучасних джерелах (УРЕ, УРЕС, «Юридична енциклопедія») місцем народження вченого
зазначено с. Городище Бахмацького району Чернігівської області.
Таким чином, допущено помилку, яка створила серйозну перешкоду для глибшого вивчення
родовідної вченого та можливостей пошанування його на малій батьківщині.
…Які обставини спричинили до такої помилки, сказати однозначно важко. Найімовірніше, що
дослідників життя і творчості вченого ввела в оману згадування у щоденникових записах
Олександра Кістяківського залізничної станції Бахмач. Дивно, як можна, перечитавши оці рядки
із «Щоденника», заносити Городище – батьківщину вченого до Бахмацького району, згідно із
сучасним адміністративно-територіальним поділом?! Лише одного цього запису достатньо, щоб
глянути на карту й «розставити всі крапки над і».
Це запис від 5 вересня 1879 року, середа. «2-го вересня о 10 год. я сів у вагон на шляху в Низківку,
отчу станцію. Їхав у третьому класі... Абияк, зігнувшись, зморщившись проспав до Бахмача. Там я
розстався з Периговським, пересівши в інший вагон.
О 9 год. ранку в понеділок приїхали в Низківку. Визираю, чи не видно брата Миколи. Не видно.
Вийшовши, я вже пішов було відшукувати коней для наймання. А тут іде назустріч Прохор
Федорович Прищепа, церковний староста Михайлівської церкви і повідомляє, що він приїхав за
мною і що брат Микола в Чернігові. Листа мого отримали в його відсутність.
На парі конячок, досить стерпних, і на простому дуже незручному возі доїхав до батьківського
будинку, не перестаючи розмовляти з Прохором Федоровичем про його життя-буття.
…Проїжджаючи Синявку, заїхав на 3 хвилини до Федотова, якого не бачив з часу повернення з
Болгарії». І далі запис від 8. 09. 1879 р.: «Від Низківки до Городища я провів у приємній бесіді з
Прохором Федоровичем Прищепою».
Залізнична станція Низківка розташована в 9 км від села Синявки та 11 км від Городища, де
народився Олександр Кістяківський.
