ГОРБАЧЕВСЬКИЙ Іван Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, декабрист.
З дворянської родини.
Народився 22 вересня (4 жовтня) 1800 р. поблизу м. Ніжиа Чернігівської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Чернігівської області України).
Помер 9 (21) січня 1869 р. в м. Петровському Заводі Російської імперії (нині – м. Петровськ-Забай-
кальський Читинської області РФ). Похований за заповітом у полі поруч з місцевим цвинтарем.
Закінчив Вітебське народне училище (1813), губернську гімназію (1817), проходив навчання в пе-
тербурзькому Дворянському полку (1817-1820), звідки вийшов прапорщиком.
Служив в 8-й артилерійській бригаді, що квартирувала в Волинській губернії (1820-1825).
Член таємного Товариства з’єднаних слов‘ян (1820).
Г. – активний учасник спроби державного перевороту 1825 року. Йому настільки довіряли товари-
ші, що доручили убити імператора й заарештувати сановну сім‘ю. А коли спроба на Сенатській
площі в Петербурзі зазнала невдачі, наш земляк спробував підняти ще й сусідні полки.
Можна безкінечно сперечатися про цілі і методи декабристів, їхньої організації, але достеменно ві-
домо: особисто Г. мріяв про республіканську федерацію слов‘янських народів. Вже на схилі жит-
тя він напише: «Ні жінка, ні сім‘я ніколи б не змогли мене примусити забути про що я думав, що
збирався зробити і в ім‘я чого собою пожертвував». А в одному приватному листі він називає себе
«малоросом» і оповідає, що батько його «тремтів і це тремтіння передав нам, своїм дітям,
розповідаючи про лиха своєї люб’язної Малоросії».
Його засудили до по вищому розряду (смертну кару замінили довічним ув‘язненням) і з іншими
декабристами відправили в Сибір. Г. відбув 12 років каторги (3,5 тисячі людино-днів), потім 17 ро-
ків поселення в Петровському Заводі Читинської губернії. Після височайшого дозволу покинути
Сибір наш земляк – єдиний (!) з декабристів, хто відмовився від амністії і нею не скористався. За-
лишившись на місці заслання до смерті.
Місцеві жителі так згадували українця: «Іван Іванович був – найдобріша людина; лікував, давав у
борг гроші й муку, а отримувати назад забував». А ще Г. навчав грамоти місцевих дітей.
Та головна його звитяга не в цьому. Ще 1925 р. він і Муравйов-Апостол дали один одному клятву
– той, хто з них двох залишиться живим, обов‘язково напише про їх справу. І слова свого товари-
шу Г. дотримав, хоча чудово усвідомлював: якщо його хтось видасть, або нотатки знайдуть випад-
ково при обшуку – нового каторжного терміну а то й смертної кари не уникнути.
Збереглися близько ста листів Г. друзям – переважно до Миколі та Михайлу Бестужевим, Д. Зава-
лишину, Є. Оболенському, також мемуари «Записки» (написані здогадувано в 1839-1845). Висо-
кий художній стиль виводить їх а один щабель з історичною прозою.
В будинку, де колись жив Г., тепер бібліотека. І розташована вона на вулиці, що носить його ім’я.
Його в Сибіру не забули. Так, в 2005 р. в Читі відбулися декабристські читання «205 років з дня
народження Івана Івановича Горбачевського», а в обласному драматичному театрі були поставлені
спектаклі на хвилюючу тему, серед яких і «Життя Горбачевського».
Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Муравйов-Апостол, І. Пущин, М. Бестужев-Рюмін та ін.
***
ЄДИНИЙ ПОРЯТУНОК,
з життєвого кредо І. Горбачевського
Єдиний порятунок – це читання. Без цього я давно б пропав.
МИ ЗАГИНУЛИ, з «3аписок» І. Горбачевського
Члени Південного товариства діяли більшою частиною в крузі вищого стану людей. Багатство,
зв’язки, чини і значні посади вважалися ніби необхідною умовою вступу до товариства. Переворот
планували здійснити виключно силою військових, без участі народу, не відкриваючи заздалегідь
таємниці своїх намірів ні офіцерам, ні нижнім чинам, з яких перших сподівалися захопити
ентузіазмом і обіцянками, а останніх – або тими ж засобами або грошима і погрозами.
…»Слов’яни», навпаки, в діях своїх керувалися абсолютно протилежними початками... у народі
шукали вони допомоги, без якої всяка переміна недовговічна.
– …Все скінчено! – вигукнув Матвій Муравйов. – Ми загинули, нас чекає страшна доля; чи не
краще померти? Накажіть подати вечерю і шампанського, – продовжив він, повертаючись до
Артамона Муравйова... – вип’ємо і застрелимося весело.
