Щоб я утомився,
В лісі забарився…
– а четверта танцювала, узявши в боки. Із задоволенням займався я цим видовищем до тих пір, поки втратив їх із виду. Не у докір скажу цим молодицям, що мені траплялося бачити веселих
малоруських баб, проте ніколи не бачив їх танцюючих вулицями міста та ще й співаючих...
ВІДКИНЕМО НІСЕНІТНИЦІ, з дослідження О. Парамонова «З втрачених осіб: харківський
байкар В. Г. Маслович»
Василь Григорович Маслович – письменник, літературознавець, журналіст, видавець, один з
найбагатших поміщиків Харківського повіту. Якщо Ви заглянете в енциклопедії, то в небагатьох з
них для нього знайшлося бодай кілька рядків. Серед сучасних статей рідкісна не повторить
повсякденних відомостей і думок, і не додасть вигадок та нісенітниць.
Особливо багато здогадів автори наводять в статтях про маєток Гіївка. Мені пощастило відшукати
кілька цікавих документів в архіві Харківської області, які проливають світло на деякі сторони
життя В. Г. Масловича.
Василю не було й року, коли він залишається один з матір’ю, батька відрядили на службу до
Сибіру. Мати Терезія довгий час вістей від чоловіка не одержувала і, обдурена помилковим
повідомленням про його смерть, вийшла вдруге заміж за підпоручика Лукашевича в м. Кам’янець-
Подільський. Довідавшись про обман, була вимушена подати на розлучення і поїхати до Харкова, до товариша першого чоловіка по службі в Чернігівському полку – майора Іони Миколайовича
Познанського. Саме він і став вихователем Василя Масловича.
Ще по захисту докторського ступеня І. М. Познанський дарує своєму вихованцеві власний
будинок в м. Харкові, який перетворився на літературний салон.
І. М. Познанський був бездітним і, хоча мав рідного брата штабс-ротмістра Гната Познанського й
рідну сестру Марфу Свинцову, весь свій маєток заповідав 4 липня 1821 р. вихованцеві В. Г.
Масловичу.
Все рухоме майно І. М. Познанського знаходилося при ньому і складало не меншого 1 млн. рублів.
У Харківському будинку В. Г. Масловича він зберігав багато срібла в посуді, влаштував багате
убрання кімнат, купив дорогі картини, багато виробів з бронзи і фарфору, дорогі меблі, діаманти, процентні папери.
Не без допомоги В. Г. Масловича створив найбільшу в Харківській губернії бібліотеку, в якій
були й стародавні рукописи.
У стайні стояли два десятки чистопорідних коней, в каретних сараях – екіпажі кращих
європейських майстрів. Не менш цінні речі знаходилися і в старому дерев’яному будинку в Гіївці.
Зрозуміло, що після смерті І. М. Познанського його рідний брат і племінник не змирилися з
втратою спадку свого родича.
Супротивників В. Г. Масловича підтримував харківський губернатор князь П. Трубецькой і
комерції радник К. Кузін, до числа ж захисників можна віднести начальника українських
військових поселень генерала від кавалерії Нікітіна. Після дворічних поневірянь заповіт вступив в
силу (1836).
Останнім відгомоном багатого спадку став позов спадкоємців іноземця Верне, які виявили в
паперах батька позиковий лист І. М. Познанського, сума з відсотками склала 1640 крб. 77 коп., котрі й були віддані В. Г. Масловичем (1839).
МУЗА-ЖЕБРАЧКА, з кореспонденції «Гіївка – жахи-реалії сьогодення» на
ukraine.kingdom.kiev.ua
Моє знайомство з Харківщиною розпочалося саме з Гіївки – невеликого села, що знаходиться в 20
км від обласного центру.
…Люботинський таксист довіз мене прямісінько під маєток …Навколо пустка, сліди недавнього
перебування людей, побиті шибки наче очниці черепів.
…Я не знаю, яку б написав байку колишній власник маєтку Василь Маслович, коли б побачив
зараз свою господу – щербату, згорблену, в брудних лахах музу-жебрачку. Це страшно, повірте
слову.
Важко впізнати в сірій непривітній споруді один з найкращих і найбагатших маєтків Харківщини.
Кого звинувачувати? Чиї руки, що розкрадали цеглу, рубати? Шокуюча різниця між світлиною з
«Пам’яток містобудівництва та архітектури УРСР», зробленою в 80-ті роки ХХ ст., і тим, що я
побачила зараз, власними очима. Наплювали люди на свою культуру, історію, пам’ять!
У мальовничих руїнах ще можна розпізнати паркову ротонду, збудовану в 1820-их роках. Через
півстоліття до неї прибудували два крила. Все пішло в небуття – і дерев’яний напівсферичний
купол, і двосвітня зала, і підземелля, і прикраси фасадів. Обставини помилували лише колони
ззовні та пілястри тосканського ордеру всередині.
Що
