МАНДРИКА Микола Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий. Генерал-лейтенант (1845).
З дворянської родини. Брат, Мандрика А., – вологодський (1822-1824), полтавський (1824-1829) віце-губернатор.
Народився 7 січня 1777 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині –
районний центр Чернігівської області України).
Помер 6 липня 1853 р. в м. Казані Казанської губернії Російської імперії (нині – столиця
Республіки Татарстан РФ). Похований в некрополі Кизицького монастиря.
Закінчив Санкт-Петербурзьку німецьку гімназію.
Був сержантом лейб-гвардії Преображенського полку (1793), лейб-гвардії Семенівського полку
(1793-1796), рядовим Кавалергардського полку (1796-1797), унтер-офіцером (1797-1798), корнетом (1798-1799), поручиком (1799-1801), штабс-ротмістром (1801-1803), ротмістром (1803-1806), полковником (1806-1812), командиром (1812) лейб-гвардії Гусарського полку, командиром
ескадрону Гродненського гусарського полку (1814-1815), відповідальним за підбір ремонтних
коней для гвардійської кавалерії (1819-1826), командиром поселених ескадронів 2-й уланської
дивізії (1826-1828), перебував у резерві при військовому поселенні (1828-1830), начальником
Казанського округу корпусу внутрішньої варти (1830-1853).
Учасник військових походів: до Австрії (1805), до Пруссії (1807), 1808 р. до Фінляндії (1808).
Учасник Вітчизняної війни 1812 р.
Кавалер російських орденів св. Володимира 3-го ступеня (1812), св. Ганни 2-го ступеня (1812), Св.
Георгія 4-го ступеня (1914), св. Станіслава 1-го ступеня (1834), св. Ганни 1-го ступеня (1842), св.
Володимира 2-го ступеня (1851), прусського королівського ордена «За достойність» (1814).
За участь у бойових походах отримав діамантовий перстень з вензелем імператора Олександра І.
Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Коновніцин, М. Барклай-де-Толлі, Д. Абомелик, О.
Чичерін та ін.
***
БУТИ ПЕРШИМ
, з життєвого девізу М. Мандрики
Бути першим.
***
ГРАФСЬКИЙ ТИТУЛ ВІД КОРОЛЯ
, з «Біографій кавалергардів»
на
adjudant.ru
Дід його, Микита Олексійович, служив лісничим в Біловезькій пущі за польського короля
Владислава IV. Якось він врятував того на полюванні, убивши ведмедя, який напав на вінценосну
персону. На знак подяки Владислав нагородив Микиту Олексійовича графським титулом і
маєтком в Чернігівській губернії – містечком Кобищі.
...Микола Мандрика ...з перших років служби був відомий як чудовий вершник; до нього особливо
благоволив цесаревич Костянтин Павлович.
У 1814 р. в Парижі цесаревич поцікавився у Мандрики:
– Як живеться тобі тут? Дорого? Вірно, працею перебиваєшся?
Той відповів:
– Так, важкенько.
Великий князь тут же запропонував солідну суму зі своїх грошей, зазначивши:
– Треба гвардійському російському офіцерові показати себе французам, і я сподіваюся, що ти не
осоромишся. Якщо не вистачить грошей, доповіси мені – я підтримаю ще.
…У 1826 р. у м. Чугуєві офіцери резервних ескадронів 2-й кірасирської дивізії піднесли Миколі
Яковичу срібну вазу. Та важила близько пуда і була настільки великою, що Мандрика, за
сімейними переказами, хрестив в ній сина Миколу. Коли вазу побачив Аракчеєв, то сказав:
«Можна привітати вас з таким подарунком; це краще за будь-який орден; всьому потомству
вашому залишиться про вас пам'ять».
***
РОЗСІЯВ ВОРОЖУ КАВАЛЕРІЮ
, з рапорту про успіх очолюваного М. Мандрикою ескадрону
у бою під Ла-Брюсселем
Відбив безліч обозів, взяв до 100 чоловік у полон, розсіяв ворожу кавалерію, примусив її залишити
гармати, які дісталися в наші руки.
***
ДРІБНИЦЮ ПЕРЕТВОРИЛИ НА БАТАЛІЮ
, з роману О. Маркеєва «Таро Люцифера»
Вислухавши хорунжого, Мандрика міцно вилаявся.
– Як знав, що рано хлопчиськові цьому команду давати! Таку дрібницю, князя до маєтку
супроводити, і ту примудрився в баталію перетворити! І ти, хорунжий, теж хороший. Сивина в
бороді, а хлопчака у вузді втримати не міг.
– Його втримаєш! – Тихо пробурчав хорунжий, дивлячись у підлогу.
Але полковник розчув і відразу ж обм'як.
– Де він?
– На дворі, ваше високоблагородіє, – відповів хорунжий.
Полковник швидким кроком вийшов на подвір'я. Корсаков лежав на бурці.
– Зніміть його і несіть до хати, – розпорядився полковник. – Лікаря швидко! – Скомандував він
ординарцеві.
Козаки обережно зняли корнета з імпровізованих нош. Корсаков відкрив очі і, впізнавши
полковника, хотів підвестися.
– Лежи, лежи, Олександре. – Полковник поклав долоню на його розпашілий лоб. – Ну навіщо ти
на рожен поліз, га?
– Долю випробувати хотів, Миколо Яковичу, – прошепотів Корсаков. – …Де папери?! – Він
пошукав очима Головка.
Той дістав з-за пазухи блокнот з пожмаканими сторінками.
– Не турбуйтеся, ваше благородіє. Як наказували, приховав я папірці. Француз знищити хотів.
Мабуть, секретне щось, не по-нашому тут, – додав він, простягаючи блокнот полковнику.
***
ПОМЕР НА СЛУЖБІ
, з нарису Л. Дев’ятих «Георгіївський кавалер»
Імператор Олександр Павлович не дуже-то прихильно ставився до Мандрики. Був Микола
Якович, за спогадами сучасників, дуже гарний собою, чудово складений, високий і стрункий, а як
наїзник – йому не було рівних. На парадах і оглядах постать незмінно привертала загальну увагу, відволікаючи погляди навіть від государя. Кому таке сподобається?
Не подобалося і Олександру Павловичу, і це, мабуть, укупі з незалежним характером, який мав
Мандрика, і послугувало тому, що так довго відтягувалося присвоєння йому генеральського
звання. ...За життя Олександра, Микола Якович так його і не дочекався. Лише в 1826 році, рівно
через 20 років після отримання «полковника», Мандрика став генерал-майором вже за імператора
Миколи Павловича.
...Внутрішня варта …ловила злодіїв, розбійників, безпаспортних і втікачів, допомагала стягувати
податки і недоїмки з боржників, стежила за порядком у ввірених губерніях...
Незважаючи на часті роз'їзди, Микола Якович мав велику популярність. Ще більшу повагу і
вдячність городян і взагалі всіх мешканців Казанської губернії генерал-майор Мандрика здобув
взяттям в 1846 році розбійника Бикова, який наводив впродовж декількох років разом із збіглим
каторжником Чайкіним жах...
...Микола Якович ...так і помер на службі, перебуваючи з візитацією батальйонів внутрішньої
варти в Єкатеринбурзькій губернії.
***
БЕРЕЖИ ЛЮДЕЙ, ГЕРОЮ
, з поеми Д. Рєпіна «Поручик Ржевський»
Вот адъютант (охрип от крика):
«Вас, Ржевский, требует Мандрыка!
Живее! Командир полка
Вперёд пойдёт наверняка
В четвёртый раз, но перед этим
Послать в атаку эскадрон
Сейчас распорядится он!»
……………………………..
Доклад поручика Мандрыка
С начала самого прервал:
«На эти пушки погляди-ка –
Пол-эскадрона наповал!
Палят они без остановки;
Немало надобно сноровки,
Чтоб их заставить замолчать;
…………………………………
Заткни их сам, хотя бы с... дракой!
Но по кустам – не сдержишь строй...
И береги людей, герой!
……………………………………
Второй приказ пришел Мандрыке!
Иль ждёте вы, когда на пики
Мюрата корпус взденет вас?
Иль вам Уваров – не указ?!
Вас слишком мало для отпора».
«Задачу выполнили мы,
Смешав противника тылы,
Француз опомнится не скоро;
Пускай он нас поищет тут –
А мы пойдём держать редут!»
***
ПРОТЕСТУВАЛЬНИК
, бувальщина
Коли в 1815 р. командиром лейб-гусарського полку призначили В. Лєвашова, котрий служив
менше, ніж М. Мандрика, останній на знак протесту подав у відставку. Рапорту не підписали.
Тоді М. Мандрика самовільно одяг цивільне вбрання і пішов гуляти Фонтанкою, оскільки знав, що
там мав звичку гуляти імператор Олександр.
Зустрівшись з государем, «протестувальник» зупинився і, знявши капелюха, чесно вклонився.
Государ його впізнав:
– Полковник Мандрика?
– Точно так, Ваша Імператорська Величність!
– За яким правом в цьому вбранні?
– За вольністю дворянства, Ваша Імператорська Величність!
Цар пішов далі. А вже наступного день полковника-бунтівника відправили у відставку без права
носити мундир.
Мандрика, одягши мундира, з'явився до князя Волконського і попрохав передати государю, що
він, як георгіївський кавалер, за законом у відставку відправляється лише з правом на мундир.
Волконський зауважив:
– Ви, полковнику, самі собі дали відставку! Не буду я нічого доповідати государю. Якщо є
бажання, їдьте самі.
Полковник поїхав і на прийом пробився.
Государ запитав:
– Полковнику Мандрико, з якої причини ви тут?
Мандрика відповів:
– Наважуюся доповісти, що я отримав відставку, але без мундира, а за законом, як георгіївський
кавалер, повинен отримати мундир у відставці.
– Добре, дякую, що нагадали, – відповів імператор.
І Мандрика таки поновив право носити мундир.
***
КОНІ НЕ ВИННІ
, майже анекдот
Якось великий князь Микола Павлович звернувся до М. Мандрики з проханням вибрати йому
четвірку чистих вороних коней. Той прохання виконав, і великий князь залишився вельми
задоволений.
Через місяць, зустрівши Мандрику, він сказав:
– А коні чомусь стали білоногими і в однієї губа побіліла. Чи правда, що ти їх підфарбував?
– Точно так, шкода було таких красенів не дати вам, і я зважився підфарбувати, проте людина, яка
це зробила, забула повідомити до придворної стайні, щоб там відновлювали забарвлення і сам
секрет складу фарби.
Великий князь посміхнувся:
– Ну, дарма! Коні чудові. Я, мов жених, похизувався на них перед іноземцями – спасибі тобі!