УКРАЇНЦЕВ Омелян Гнатович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч, дипломат.
З дворянської родини.
Народився в 1640 (1641?) р.
Помер 12 (23) вересня 1708 р. в м. Егері (Угорщина). Похований на місцевому цвинтарі.
Виконував обов’язки піддячого (1672-1675), дяка (1675-1681) Посольського приказу, думного дяка
(1681-1696) – де-факто члену уряду, домового дяка (1696), що передбачало безпосередньо
обов’язки царського секретаря.
Брав участь в посольстві до польського короля Яна Казимира у Львів (1662), був посланником в
Швеції, Данії та Голландії (1672-1673). Очолював Посольський приказ (1689-1699), виконував
обов‘язки посла в Туреччині (1699-1700), керував Провіантським приказом (1702-1706), разом з
князем В. Довгоруким був послом у Польщі (1707-1708), де комісарив на Люблінському сеймі.
Саме У. їздив на переговори з гетьманом України І. Самойловичем щодо спільних дій проти тур-
ків (1679).
Наш земляк брав безпосередню участь у підготовці акту про відміну намісництва (1682), укладен-
ні Андрусівського перемир‘я (1667), а потім і «Вічного миру» (1686) з Польщею. Саме завдяки йо-
го дипломатичному вмінню вдалося заключити вигідну для Російської імперії «Константинополь-
ську мирну угоду» на тридцять років (1700) з Туреччиною, за що У. ушанували званням думного
радника. Між іншим, аби партнери були зговірливішими, У. відправився в Туреччину на борту 46-
гарматного корабля «Фортеці» у супроводі цілої ескадри, флагманом якої «Апостолом Петром»
командував сам цар.
Коли постала проблема замирити австрійського імператора Йосипа IV з угорським князем Ф. Ра-
коці, в Буду направили У., де він і помер.
Наш земляк мав вотчини як мінімум в Московській та Рязанській губерніях. У самій Білокам’яній
збереглися кам’яні палати У. в Хохловському провулку. В маєтках Озяци і Ішейки за його кошт
було зведено три храми (1668; 1678; 1695).
В 1704 р. за користолюбство його засудили до побиття палицями й змусили виготовити 1400 голо-
вних уборів для Семеновського та Преображенського полків.
У м. Егер (Угорщина) на честь нашого земляка встановлено меморіальну дошку (2002).
Серед друзів та близьких знайомих У. – царі Олексій Михайлович, Федор Олексійович і Петро
Олексійович, В. Долгорукий, Досіфей, Ю. Урусов, В. Голіцин, С. Толочанов та ін.
***
ЧЕРЕПАХА – НЕ ЗАЄЦЬ
, з життєвого кредо О. Українцева
Черепаха зайцю не попутниця.
ПОЛЯКИ ОЧІКУЮТЬ ХАБАРІВ, з листа О. Українцева Г. Головкіну
Підканцлер мені говорив приватно, що нині у війську коронному після гетьманів найсильніша
людина в слові і справі люблінський воєвода Тарло, який сам просив у великого государя
милостивого піклування, а саме, по-перше, щоб дали йому грошей, по-друге, щоб призначено було
йому місце в Росії на всякий потрібний випадок, коли шведи візьмуть верх; по-третє, щоб йому в
цьому місці дали будинок, двір і прожиток... Іон, підканцлер, ...пропонує, аби тому воєводі
послана була платня, бодай 2000 рублів...
ПЕРЕМОВИНИ ТРИВАЛИ КІЛЬКА МІСЯЦІВ, з книги М. Костомарова «Російська історія в
життєписах її найголовніших діячів»
Залишений союзниками, Петро спорядив у дорогу Омеляна Гнатовича Українцева, давши йому
наказ домагатися від Туреччини миру на таких умовах, щоб за Росією неодмінно залишився Азов
та інші завойовані міста і щоб Росія не платила щорічної данини кримському ханові. …Петро
побоювався, що турки не пропустять російський корабель через Керченську протоку і зважився
супроводжувати його сам з сильної ескадрою.
Дійсно, турецький адмірал, який стояв у Керчі, і керченський паша не хотіли пропускати
російський корабель, і запропонували посланцям зійти на берег і далі добиратися суходолом.
Проте, коли посол навідріз відмовився, дозволили російському кораблеві дістатися
Константинополя морем, але під конвоєм турецьких кораблів.
…Росіяни були у Константинополі 28 серпня 1699 року, де стали на якір безпосередньо навпроти
султанського сералю. Переговори тяглися кілька місяців. Турки домагалися повернення
новозавойованих міст і знищення тих, котрі Петро встиг побудувати на Азовському морі
(Таганрог, Павловськ і Міус), і настоювали на виплаті хану данини.
Нарешті, після довгих суперечок дійшли наступної угоди: всі містечка на Дніпрові зрити і простір
від Запорізької Січі