ПЕРЕКЛАДАЧ – ПОСЕРЕДНІЙ, з статті І. Мартинова «Галченков Федір Андрійович»
Літературні здібності власне Ф. Галченкова виявилися вельми посередніми. Перекладач, як
наголошувалося в рецензії Г. Л. Брайко, «мало встиг» у спробі «зобразити думки вигадника і
зберегти красу його виразів» (мова – про «Страждання юного Вертера» І. Гете – авт.) і просто
пропустив в тексті роману цитати з поем Макферсона – Оссіана.
Роман був холодно зустрінутий читачами і погано розходився.
НАКЛАД РОЗІЙШОВСЯ ЗА ЛІЧЕНІ ДНІ, з книги Р. Штільмарка «Повість про мандрівника
російського»
В крамниці було тихо і тепло. З першого погляду на хазяїна, ще молодого, енергійного і
спокійного чоловіка, Василь його впізнав – це був молодший брат Матвія-книгопродавця,
змужнілий Іван Петрович Глазунов. Василя він не згадав, але привітно з ним заговорив. Він
розповів, що має намір не лише займатися книготоргівлею, а й друкарню власну завести,
звичайно, якщо фінанси дозволять. Потім Іван Петрович довідався про справи Василя,
колишнього постачальника фірми московських Глазунових.
Василь зітхнув і почав розповідати. Спершу Іван Петрович слухав з однієї ввічливості, потім
зацікавився, а заключну частину, щодо мети прибуття в Пітер, попрохав викласти докладніше.
Нарешті запитав:
– А рукопис, в якому ви описали свої пригоди, у вас з собою? Дозвольте глянути, чи він дуже
великий?
Нижньогородець видобув з валізи писання, які займали близько півсотні сторінок, поцяткованих
по обидва боки великим, нерівним почерком. Іван Петрович уважно заглибився в рукопис. Він
перегортав сторінку за сторінкою, зрідка робив схвальні зауваження, хитав головою...
– ...Ви, милостивий государю мій, давно з Туреччини повернулися?
– Та вже з півтора року.
– А там будучи, нічого не чули?
– Чи не про хмару, з якої дощу і грому не оминути? Мені про це кур’єр російський розповідав. Так
начебто обійшлося... без грози?
– Гм, якби обійшлося!.. Так ні, гроза збирається: як ми – бородавку з носа геть, так з тієї пори
султан воду і каламутить і каламутить! «Бородавкою на носі Росії» Потьомкін назвав кримського
хана, підвладного турецькому султану. Звільнення Криму російськими військами в 1784 році
послужили причиною російсько-турецької війни 1787 року. Ось чому може бути користь й від
вашої книжечки. Тільки потрібно, щоб видання було простонародним, щоб і міщанин, і купець, і
обиватель, і панянка міська могли прочитати з задоволенням про лиходійства їхні і про безвинні
страждання, яких ви зазнали.
– Щира правда, Захаре Костянтиновичу, книжечка виявиться корисною за нинішнім часом, –
сказав Глазунов. – І неодмінно ми її тиснемо, якщо вам вдасться автора умовити. Тільки друкарні
своєї в мене поки немає, прийдеться панів Вільковського і Галченкова просити.
– Це вже ваша справа міркувати над цим, Іване Петровичу, а автор, вважайте, у вас вже є.
Провівши Зотова, Іван Петрович Глазунов взявся за розрахунки. Виходило, що коли все піде добре
і хазяїни друкарні заради богоугодної мети згодяться на пільгові умови, то для випуску тиражу
потрібно дві-три сотні сріблом і півроку.
– Що ви, Іване Петровичу, – зойкнув Баранщиков, – я півмісяца ледь протягну, не т, що півроку!
Зрозумійте, благодійна ви людина, в якому нещасті перебуває моя родина! А сам я – до каторжних
робіт засуджений. Ні, куди мені півроку чекати! Невже швидше не можна видрукувати?
– Видрукувати! Це справа – не мала. …Найдорожче – переплітання. Але поговорю з своїми
знайомими. В них друкарня в Анічковому будинку, добродії Вільковський і Галченков. Може,
згодяться не весь тираж переплітати, а спершу з півсотні екземплярів мені для крамниці, аби бодай
трохи витрати покрили. Та й вам, щоб високим особам представити, теж десятка два-три... Отоді,
може бути, і справа наше піде швидше.
… Складачі і друкарі потрудилися на славу. Через кілька днів після здачі відредагованого
рукопису в друкарню Вільковського і Галченкова петербурзький поліцмейстер Андрій Жандар
надав видавцям установлений цензурний дозвіл на випуск книжки під такою назвою: «Нещасні
пригоди Василя Баранщикова, міщанина Нижнього Новгороду, у трьох частинах світу, Америці,
Азії і Європі, з 1780 по 1787 рік».
Книга вийшла влітку 1787 року і набула популярності, на яку Баранщиков не смів і сподіватися!
