Бузескул Владислав (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БУЗЕСКУЛ Владислав Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Історик античності.

З родини військового.

Народився 24 лютого (8 березня) 1858 р. в с. Попівці Ізюмського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Балакліївський район Харківської області України).

Помер 1 червня 1931 р. в м. Харкові СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похований на першому міському цвинтарі.

Закінчив 2-гу Харківську гімназію (1868-1876), історико-філологічний факультет Харківського

університету (1876-1880).

Працював приватним учителем (1880-1885), викладачем Харківських університету (1885-1921),

інституту народної освіти (1921-1924). Відмовився очолити кафедру в Московському університеті

(1911).

Академік академії наук СРСР (1922).

Академік академії наук УРСР (1925).

Голова Наукового товариства при Харківському інституті народної освіти (1921-1922).

Кавалер орденів св. Ганни 2-го ступеня, св. Станіслава 1-го ступеня, св. Станіслава 2-го ступеня,

св. Владимира 4-го ступеня

Лауреат премії ім. графа Д. Толстого (1903).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Історичні етюди», «Голос минулого», «Deutsche

Literaturzeitung», «Журнал міністерства народної освіти», «Нотатки Харківського університету»,

«Російська думка».

Як вчений дебютував розвідкою «Перикл. Історико-критичний етюд» (1889).

Потім настала черга наступних доробків: «Огляд німецької літератури з історії середніх століть»

(1885), «Афінська політія Аристотеля як історичне джерело для історії державного ладу Афін до

кінця V століття (1895), «Генріх Зібель як історик-політик (1896) «, «Вступ в історію Греції. Огляд

джерел і нарис розробки грецької історії XIX і початку XX ст.» (1903), «Історія Афінської

демократії» (1909), «Історичні етюди» (1911), «Античність і сучасність» (1913), «Сучасна

Німеччина і німецька історична наука XIX сторіччя. До походження сучасної німецької ідеології»

(1915), «Якнайдавніша цивілізація в Європі» (1918), «Афінська демократія. Загальний нарис»

(1920), «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 1. Схід»

(1923), «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 2. Грецький

світ» (1924)

Сам вчений головною своєю працею вважав тритомник «Загальна історія і її представники в

Росії в ХIХ і на початку ХХ століття» (1929-1931).

Одним з перших серед істориків звернув увагу на роль німецької історичної науки у формуванні

реакційної ідеології, на ґрунті якої пізніше виріс німецький нацизм.

Наш земляк був серед тих професорів вищих учбових закладів Харкова, хто підписав «Звернення

до ученим Заходу», в якому йшлося про політику більшовиків, репресії (1919).

Зазнав більшовицького арешту, неодноразово допитувався (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Мазон, Є. Редін, М. Петров, М. Ростовцев, С.

Шубінський, В. Надлер, Ф. Успенський, В. Бартольд, В. Іконников, Є. Тарле, Д. Багалей, Ф.

Батюшков, А. Кримський, М. Розанов, І. Крачковський, С. Жебелєв, І. Помяловський, Г. Шульц,

Ф. Зеленогорський, Ф. Зелінський та ін.


***

СВОБОДА – ПОНАД УСЕ,

з політичного кредо В. Бузескула

Попередити катастрофу можливо лише у тому випадку, коли російському народові будуть

гарантовані священні права всякої людини: недоторканність особи, свобода слова, друку, зібрань.


БЕЗГЛУЗДО РОЗСТРІЛЯНІ, з статті В. Бузескула «Пам’яті учня, професора-страдника»,

опублікованій в газеті «Нова Росія» в 1919 р.

З Орла повернулася частина харківських заручників, вивезених більшовиками. Проте професорів

Харківського університету, наших колег, немає серед них: говорять, вони загинули – розстріляні

або зарубані – в Орлі в ніч з 10 на 11 вересня. Насилу віриться цьому: навіщо така витончена,

безглузда жорстокість? За що страждали і загинули незлобивий Яків Андрійович Денисов,

рідкісний знавець грецької метрики, відірваний від своєї роботи з епосу, якою він так

захоплювався останніми роками? Микола Семенович Стелецький, професор богослов’я, мирний

служитель церкви, котрий стояв поза політикою і політичною боротьбою? Андрій Сергійович

В’язигін? Можливо, останньому мстили за його минулу політичну діяльність? Але вже декілька

років, як він з властивим йому запалом і завзяттям цілком віддавався науці і викладанню в

університеті і на Вищих жіночих курсах. За своєю спеціальністю, як загальний історик і як мій

учень, він з трьох був мені найближчим; його пам’яті я і присвячую ці рядки.

У його обличчі загинув видатний учений, великий знавець середніх століть, особливо епохи

боротьби пап з імператорами, чудовий професор.

...Найкрупніша праця А.С. – дисертація «Нариси з історії папства XI ст.». Доти не було такого

ґрунтовного дослідження... А.С. багато що освітив з небувалою повнотою і з нової точки зору,

продемонструвавши дивовижне знання джерел і нової літератури.

Як професора А.С. високо цінували слухачі і слухачки.

...Як відомо, більшовицькі комісари відсторонили проф. А.С. В’язигіна від викладання.

А.С. був вирваний з нашого середовища: арештований, заточений. Революційний трибунал не

знайшов за ним провини; проте його продовжували тримати в ув’язненні в Харкові, в Сумах, в

Орлі, – чотири місяці болісного життя, безперервних страждань, голодування, очікування болісної

смерті.

...Говорять, А.С. в ув’язненні, на суді перед революційним трибуналом і перед обличчям смерті,

тримав себе з гідністю, з непохитною мужністю, як герой. ...У ніч з 10 на 11 вересня скінчилися

страждання.

Зазвичай учень поминає вчителя. Мені випало поминати учня-страждальника.

Хай знайде він вічний спокій в житті нескінченному, в яке він так глибоко вірив!


ХОРОБРА ЛЮДИНА, з листа М. Ростовцева* О. Васильєву від 21 листопада 1927 р.

Отримав листа від Бузескула. Хоробра людина! Пише, та ще й вимагає відповіді.

*На той час М. Ростовцев уже перебував в еміграції.


ЗАВЖДИ БАЖАЮ ЗНАТИ ПРАВДУ, з листа В. Бузескула С. Жебелєву від 22 грудня 1930 р.

Я завжди бажаю знати правду особливо відносно себе, дуже дорожу відвертою думкою про мої

роботи, понад те – жадаю почути такі думки, якими б вони несприятливими не були, і ніколи не

можу бути за це в претензії.


КОЛОСАЛЬНА ПРАЦЯ, з передмови В. Волгіна до книги В. Бузескула «Загальна історія і її

представники в Росії в ХIХ і на початку ХХ століття»

Академік Бузескул виконав колосальну працю з обліку всього написаного в Росії з загальної

історії. Виконання такої праці виявилося можливим внаслідок того, що автор впродовж десятиліть

уважно стежив за російською історичною літературою.

Зараз дуже небагато могли б за це завдання збирання матеріалів узятися і з ним впоратися.


ВІДДАНІСТЬ НАУЦІ, з некролога С. Жебелєва

Як би не стали судити наше і прийдешні покоління про наукову і просвітницьку діяльність

Владислава Петровича, про досягнуті ним результати, про його методологію, грішно буде забути,

що вся півстолітня діяльність Владислава Петровича ознаменована винятковою відданістю

інтересам наукового знання.


ЧИСТИЙ І ЯСНИЙ ОБРАЗ, з статті Є. Кагарова «Владислав Петрович Бузескул (з нагоди 70-

річчя з дня народження)»

Надзвичайна ясність і простота викладу, згідність композиції, повів легкого суму, що проймає

стиль і досягається самою будовою фрази, самим розташуванням слів, характеризують собою

форму творів В. П. Бузескула. І, щоразу, коли ви, прочитавши його книгу, відкладаєте її набік, вас

мимоволі підкупає не тільки багатство знань і глибина думок, але й бездоганна, непохитна

чесність її автора, що, немов якийсь внутрішній вогонь, освітлює кожний написаний ним рядок,

кожне його прагнення, кожний його рух.

На увесь світ устає перед нами бездоганно – чистий і ясний моральний образ ученого й людини, висока гуманність якої найяскравіше позначилася на девізі, що В. П. обрав для напису на

фотографії, яка висіла в залі Ради колишнього університету.

ВІДКИДАВ КРАЙНОЩІ, з дослідження Е. Фролова «Російська наука про античність»

З рішучістю висловлюється Бузескул проти інших захоплень і крайнощів – проти однобічності,

соціально-економічному напряму («варто тільки пригадати, – говорить він, – хоча б про так

званий економічний матеріалізм»); проти продиктованого поглибленими соціальними студіями

форсованого зближення античності з сучасністю, або, як він правильно іменує це явище,

модернізації стародавньої історії; проти пов’язаної з цим теорії циклічності, тобто уявлення про

два самостійних, однак в той же час і паралельних цикли розвитку, в давнину і в новий час, як на

тому наполягав Ед. Меєр; нарешті, проти ...концепції І. К. Родбертуса і К. Бюхера, які відносили

всю класичну старовину до стадії замкнутого домашнього господарства...

Треба підкреслити, що Бузескул виступав саме проти крайнощів названих наукових напрямів, не

відкидаючи, в принципі, сучасного наукового прогресу.


ВИНЕН, БО «ІДЕАЛОМ ВВАЖАВ ПРАВОВУ ДЕРЖАВУ», з розвідки В. Кадєєва «Бузескул

Владислав Петрович»

У 1930 р. після «академічної справи», в рамках якої були заарештовані Є. В. Тарле, Ю. В. Готьє, С.

Ф. Платонов та інші вчені, і процесу Промпартії, Комуністична академія спільно з Товариством

істориків-марксистів провели два засідання в Москві і Ленінграді, темою яких було шкідництво

старих буржуазних істориків. Серед них опинився і В. П. Бузескул. ...У виступі, в якому детально

розглядалися праці Владислава Петровича, він був названий «типовим представником

промислової буржуазії», яка своїм ідеалом вважала правову державу, а свої політичні ідеали

переносить в старовину. Його принципи – безсторонності й об’єктивній історії – оборонна зброя

проти пролетаріату.

Дісталося В. П. Бузескулу на цьому «науковому форумі» і за критику «економічного та

історичного матеріалізму», і за шовінізм в його статті «Історія пангерманізму і прагнення німців

на схід», і при оцінці Брестського миру, і за 5-й розділ «Загальної історії», в якій він хвалить всіх

без розбору.

Не виключено, що ця кампанія ще більше підірвала здоров’я В. П. Бузескула, який в цей час був

тяжко хворий. Не зважаючи на двократну операцію, врятувати йому життя лікарям не вдалося.

Нападки на В. П. Безескула не припинилися і після його смерті. Так, професор С. Семенов-Зусер

на науковій сесії історичного факультету Харківського університету 17-19 квітня 1938 р. в своїй

доповіді «Буржуазна історіографія про античність і Бузескул як апологет її» назвав його

непримиренним ворогом марксистсько-ленінської методології історії, який нібито мобілізував

навколо себе ворожі комунізму сили.