остання звучить «об’ємно», оскільки в ній закладено тональне зрушення (Шиллінгер називає це
грою світлотіні).
Подібна музика якраз в цей час вже народжувалася в далекій Америці: необхідність змін в
традиційному мистецтві назріла. У Сполучених Штатах це були негритянські наспіви, які,
з’єднавшись з європейською традицією, власне, і народили джаз. Проте жодній людині в світі,
окрім харків’янина Йосипа Шиллінгера не прийшло в голову створити на цій основі наукову
теорію. Тепер зрозуміло, чому у найвідоміших американських джазменів консультації
Шиллінгера були нарозхват.
ЙОГО СИСТЕМА – УНІКАЛЬНЕ І ЦІЛІСНЕ ЯВИЩЕ, з нарису О. Дубинець «Переріс музику
як таку»
Шиллінговський підхід до музики був архітектурним. Він охоплював всі сходинки і стадії
«написання» твору, а не лише одну з його граней (як це буває в сучасних теоріях звукорядних чи
ритмічних перетворень). Шиллінгер прагнув раціоналізувати принципи мистецтва так, щоб за його
Системою можна було складати в будь-якому жанрі або навіть виді мистецтва.
В цілому теорія Шиллінгера достатньо послідовно і цілеспрямовано відображає його погляди –
про точну відповідність життєвих і художніх явищ і про математичні підмурки мистецтв.
Практика реалізації цієї теорії неоднозначна і полемічна, вона викликала і викликає багато
нарікань і подиви, проте Система Шиллінгера була і залишається унікальним цілісним явищем в
історії музики.
...1 липня 1932 року Шиллінгер подає документи на грант фонду Гуггенхейма, завдяки якому він
збирався написати книгу «Матеріали в одній частині, засновані на фізико-математичній теорії
музичної композиції, і додаток цієї теорії до творчості, синтезу звуку, світла і дії». Таким чином,
він виявився пророком: передбачив появу комп’ютерних технологій для творіння музики. Проте,
цю свою ідею він не лише не здійснив, але й не описав належним чином ніде, окрім згаданого
ескізу.
