нього на будівлю чимало. Потім знадобилося в саду Комерційного клубу побудувати літній театр, потім – цирк, а потім – і шантан. І все це не без дідових грошей.
…Макс Волошин... Якщо ми в Росії знаємо його як напівпророка, напівелліна, напівголого, в
античному одязі і з золотим обручиком на голові, з довгим пастушачим ціпком, в античних
сандаліях, завжди в юрбі учнів і шанувальників, то в Парижі, в молодості, він був надзвичайно
милою, веселою, товариською і дуже простою людиною, переваги якої ніхто ніколи не відчував...
Говорив тихо і навіть начебто несміливо. Коли ми бували в нього, він показував свої малюнки, і
часто читав вірші – свої і чужі.
…Уся моя робота останніх років зводиться до того, що я хочу знайти таку нову сучасну форму, завдяки якій я міг би передати усе, що люблю.
ПЛАСТИЧНІ ДОСТОЇНСТВА, з кореспонденції «Шевченко Олександр Васильович» в журналі
«Краса-онлайн»
Графіка завжди була важливою, невід’ємною частиною його творчості. З юних років і до кінця
днів він не розлучався з графічними матеріалами.
Акварелі, малюнки, монотипії – не тільки лабораторні досліди чи підступи до тем, ...а і цілком
автономні, повноцінні твори. Романтичні південні пейзажі, виразні натюрморти, жанрові
композиції з своєрідною ритмічною організацією...
Коло шевченківських сюжетів не дуже велике, зате кожен аркуш має очевидні пластичні
достоїнства. Митець умів органічно поєднувати декоративізм з прихильністю до натурних
вражень: прагнення до ясності композиції і лаконічного колірного ладу не заважало йому
передавати плотську повноту життя.
Шевченко ніколи не перебільшував літературну складову сюжетів, вважаючи за краще насичувати
семантику своїх робіт суто художницькими засобами і прийомами.
ЖИЛИ ЩАСЛИВО, АЛЕ БІДНУВАТО, з нарису І. Лучківського «Основоположник
неопримітивізму»
Мало хто з харків’ян знає, що дитинство і юність О. В. Шевченка тісно пов’язані з нашим містом, де він народився і почав творчий шлях. Ці роки залишили такий яскравий слід у пам’яті
художника, що спогади про них у різноманітних варіаціях оживали на його полотнах протягом
багатьох років.
Про харківський період життя Олександра Васильовича донедавна було відоме надзвичайно мало.
На щастя, що збереглися матеріали обласного державного архіву, краєзнавчого відділу бібліотеки
ім. В. Г. Короленка й міського історичного музею. У свою чергу, можливість пошуку родоводу
діда й бабусі Добачевських – за списками дворян Харківської губернії – мені підказали щоденники
самого художника. Виявилося, що його дід, ротмістр Микола Петрович, був сином чиновника 9-го
класу Петра Семеновича й онуком колезького радника Семена Ілліча Добачевських. Він був не з
бідних і одержав у центрі Харкова, на вулиці Римарській, 19, близько 15 десятин землі, а недалеко
від міста – невеликий лісок. Зараз на цьому місці – великий сірий будинок колишнього дохідного
будинку, побудованого в 1914 році. А тоді тут був величезний сад і кілька флігелів.
Саме тут народився майбутній художник, а через десять днів був похрещений у
Хрестовоздвиженській (Мироносицькій) церкві, яка розташовувалася на місці нинішнього
Дзеркального струменя.
Батьки Олександра після одруження жили на Москалівці. Батько працював бухгалтером
мануфактурного магазину. Жили щасливо, але біднувато, тому після народження сина вирішили
перебратися до бабусі на Римарську.
Цей будинок розташовувався поряд з театром і садом Комерційного клубу. Годинами
просиджував Олександр зі своїм другом і наставником Колею Уліхом у декораційній майстерні
театру в Івана Аристарховича Суворова, котрий допомагав молодим художникам.
Театральне середовище, життя акторів, які постійно знімала кімнати у флігелях Добачевських, залишили незгладимий слід у житті й творчості О. Шевченка.
Востаннє він приїжджав до бабусі 1904 року, а після початку революційних подій 1905 року
виїхав до Парижу.
У вересні 1906 р. О. Шевченко повертається до Москви і продовжує перерване навчання в
Строганівському училищі, яке й закінчує.
Ще й сьогодні збереглася частина дворика по Римарській, 19, де знаходилася садиба
Добачевських, і ростуть старі акації, про які часто згадував Олександр Васильович.
В двадцяті роки Шевченко, захоплюючись П. Сезанном, переломлював досягнення великого
майстра під кутом власних творчих устремлінь.
