Наступного дня зранку він відправився до свого свояка Терентьєва, розповів йому про кровну
образу і попросив відвезти Філіпченкові виклик на дуель.
– Та він тобі неодмінно в пузо потрапить! Бачиш, яке велике. А він худий, і ти неодмінно
промахнешся! – заспокоював Федорова Терентьєв.
Зрештою Федоров узяв себе в руки, відмовився від думки про дуель, аби не бути смішним. Проте
Філіпченка все-таки притягнув до суду за образу при виконанні службових обов’язків. А
незабаром для збереження душевного спокою перестав ходити на засідання Думи.
...З’явиться, бувало, кореспонденція за підписом «Пасажир», про те, що пароплав «Піонер»
«досить брудний», або що поводження на ньому з пасажирами «не завжди ввічливе», – і Федоров
чортихається... А з Хабаровська від начальства – на його нещастя – відразу ж «запит»...
І доводиться бідоласі писати спростування. Проклинаючи долю і «проклятих перодряпів-
кореспондентів», він на замітку в 20-30 рядків пише безперервно всю ніч і день (не йдучи навіть
на службу до Управи) вельми просторове спростування. А писав він по-старовинному, більше
дієприслівниками і дієприкметниками, без присудків...
Газета була щотижнева. Надрукує вона федорівське «спростування» в одному номері, а в
наступному або просить роз’яснення, або ж поміщає заперечення автора першої замітки. І знову
бідолаха береться за перо...
БІЛЬШЕ НЕ ЗАМАНИШ, бувальщина
Якось у дружній компанії за склянкою пива в ресторані Менарда свояк Терентьєв сказав А.
Федорову:
– Що, Михайле Кузьмичу, знову співробітничаєш у Сологуба (власник місцевої газети, яка без
кінця критикувала голову міста – авт.)?
Федоров відразу ж почав лаятися.
– Та ти не бачиш чи що, що Сологубові писати нічого, матеріалу немає? – заспокоїв його
Терентьєв. – Він на тобі і їде! Напише 20 рядків, а ти йому цілих півномера заповниш своїм
черговим спростування! Проси, брат, щоб газетну субсидію тобі передали! Або плюнь на своє
«співробітництво», займися каліграфією!
Під загальний регіт розреготався і Федоров. З того часу писання спростувань зняло з нього, мов
рукою.
З Сологубом він теж заприятелював і недноразово, граючи з ним в кості на пиво, сміявся:
– Пиши, що хочеш! Досить я попрацював на тебе. Не заманиш більше!
