буде виставлена в музеї заповідника «Асканія-Нова».
З повагою, Едуард Фальц-Фейн,
Ліхтенштейн.
ЙОГО СПРАВИ НАЛЕЖАТЬ ВСЬОМУ СВІТОВІ, з нарису А. Веретьохіна «Жива легенда
серед нас»
Є люди, чиї імена й справи належать усьому світові. Серед цих масштабних особистостей не на
останньому місці – барон із князівства Ліхтенштейн Едуард Олександрович Фальц-Фейн.
Навчившись робити гроші своїм швидким розумом, він не збирався їх накопичувати на рахунках
або пускати в обіг для одержання надприбутків. І досить швидко став помітною фігурою серед
меценатів. Незважаючи на витрати, інтелектуальні зусилля, барон повертає в Україну й Росію
художні, літературні, історичні цінності.
Едуард Олександрович не тішить себе думкою про подяку тих, кого ощасливив поверненням
скарбів. Він у звичному для себе амплуа. Намагається відновити садибу Фрідріха Фальц-Фейна, виділивши для цього круглу суму. Опікується будівництвом церков у рідний Гаврилівці й Асканії-
Новій, намагаючись повернути людям потоптану правду про роль Фальц-Фейнів у колишньому
розквіті цього краю. Всіляко сприяє підвищенню міжнародного авторитету тутешніх наукових
установ.
Наприкінці квітня 1997 року український читач одержав з рук барона роботу Володимира Фальц-
Фейна «Асканія-Нова». Написав її молодший з дядьків Едуарда ще наприкінці двадцятих років
минулого сторіччя. Едуард Олександрович подарував і рукопис Українській академії аграрних
наук.
За підтримки барона й президента УААН Михайла Зубця книгу в подарунковому варіанті
випустило видавництво «Аграрна наука».
УСЕ – ДОЩЕНТУ, з інтерв’ю Е. Фальц-Фейна Л. Гуровій
– Часто буваєте в Берліні?
– Та ніколи! Я буваю дуже часто в Москві, в Україні, в тих місцях, де народився, і де мої предки
творили дива – в Асканії-Новій. Я, звичайно, часто туди їжджу.
Але, на жаль, там усе дощенту, і ледве вони розкручуються.
В АСКАНІЇ-НОВІЙ МЕНЕ ВПЕРШЕ В ЖИТТІ ЗУСТРІЛИ «ПИСКОМ ОБ СТІЛ», з
інтерв’ю Е. Фальц-Фейна С. Шустеру
Як мама мене забрала звідси, я тільки пам’ятаю, що ми були в Петербурзі. Ми потрапили туди
тому, що мій дідусь тоді був директором Пажеського корпусу й запросив нас погостювати. У
нього не було місця, і ми оселилися в готелі «Ведмідь» у Петербурзі, якого більше немає. І саме
тоді ми потрапили в революцію.
Я пам’ятаю, як стріляли на вулиці, як кричали «До стінки!», потім – «тра-та-та-та-та-та-та!».
Вбивали людей. Це все, що я пам’ятаю – маленький хлопчик п’яти років.
Виходить, що враження, які залишилися від Росії, це – розстріли на вулицях. Ви знаєте, там не
судили людей. Просто брали й вбивали.
…Я хотів відвідати «Асканію-Нову» . Проте тоді мене не пускали. КДБ заборонив, щоб я туди
потрапив. Але... .
Одного чудового дня мені подзвонив ранком Павлов (міністр спорту СРСР – авт.) і говорить:
– Я тобі даю мого секретаря, і ти поїдь туди.
Я, звичайно, страшенно хвилювався. Ми полетіли з Москви до Києва, там пересіли й поїхали до
Херсону. Там мене зустрів представник Павлова...
– Не видавай мене, – сказав Павлов. – Я тебе посилаю туди не тому, що цей твій колишній маєток, хоч ти й там народився, а тому що ти цікавишся, чи є в «Асканії-Новій» спортивна команда з
футболу або велосипедисти. Ось чому ти їдеш. І не видавай мене, а то мені здорово влетить.
Ось так і трапилося. Поїхав туди. Страшно хвилювався, і вони мене прийняли «писком об стіл».
Тому що вони не хотіли мене бачити, і раптом наказ зверху: «Приймайте Едуарда
Олександровича, він цікавиться розвитком спорту в «Асканії-Новій».
Отож, прийняли мене «писком об стіл», ніхто навіть не поцілував, як це прийнято. Людину, яка
приїжджає на батьківщину, цілують, вручають квіти, хліб і сіль... Нічого подібного. Ніхто зі мною
не розмовляв. Годинку там побув, і швидше назад... Розплакався...
…Я – єдиний росіянин, котрий потрапив після революції до Ліхтенштейну. Спершу ми приїхали
до Німеччини, потім –до Франції, де я вчився, і де ганяв на велосипеді. А чому одержав
громадянство саме Ліхтенштейну? Адже я і дотепер єдиний. Чому? Дуже цікаво. Мало хто це знає.
Ліхтенштейн належав раніше, до Першої світової війни, до імперії Австрії й Угорщини. І цей
знаменитий імператор Франц Йосип з вусами попросив спадкоємця трону Ліхтенштейну (коли він
ще не був князем, керівником країни, а був вільний, значить... спадкоємець)... Виходить, імператор
попросив
