КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Булацель Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

році Булацелівку за рішенням трудящих перейменували на честь великого українського

поета Т. Г. Шевченка в Шевченкове.

ЦІЛУЮ ВИСОКОПОВАЖНУ ЛИСИНУ, з листа В. Анучина І. Булацелю від 14 грудня 1901 р.

Блискучий мій Іване Михайловичу.

Ну, звичайно, добре, що ти старший, і чудово, що ти бажаєш встановити мир, і чудово, що

Костянтин Дмитрович не злопам’ятний.

Скажи йому, друже, що я поводився негідно дійсного пролетаря і приношу милому поетові мої

вибачення.

Я дуже засмучений, що завтра не можу бути в Капернаумі, а у суботу у Івана буду обов’язково.

Постарайся, милий, щоб Олексій Іванович не навантажився до мого приходу: мені треба серйозно

з ним поговорити.

Не забудь, що при поїздці до Москви ти зобов’язався відвезти посилку (крихітну!) Скрябіну.

Цілую твою високоповажну лисину.

Василь.


ОБЕРЕЖНО: ФАЛЬШИВКА, з дослідження К. Азадовського «За те я полюбив вас міцно», або

Пригоди «чистісінького авантюриста»

Вище наведений лист зберігався у В. Анучина серед «чернеток». З приміток ми дізнаємося, що

йдеться про наступних осіб: Костянтин Дмитрович – К. Д. Бальмонт; Іван – І. С. Рукавишников; Олексій Іванович – О. І. Купрін; Скрябін – О. М. Скрябін. Всього декілька рядків – і наш Василь

Іванович виявляється активним учасником петербурзького літературного життя, завсідником

«Капернаума» (де зустрічалися столичні літератори), учасником вечорів в квартирі

Рукавишникова в Лісовому, близьким знайомцем цих письменників, як і знаменитого Скрябіна.

Понад те. Поряд з цими «буржуазними» письменниками (двоє з них опиняться в еміграції) Анучин

виступає як «дійсний пролетар». Пояснюючи інцидент з Бальмонтом, Анучин пише (у примітці):

«Сварка сталася (справа була в кафе) через те, що Анучин сказав Бальмонту: «Ти революцію на

шинок проміняв».

Як багато в одній лише фразі! Анучин появляється перед нами як переконаний революціонер,

Бальмонт – як декадент, що опустився. В той же час обидва – близькі приятелі, котрі називають

один одного «на ти».

Все б нічого, якби не накладка: за всього бажання Булацель не зміг би виконати прохання

Анучина, оскільки в грудні 1901 року Бальмонта в Петербурзі не було. Позбавлений в травні 1901

року права мешкати в столичних і університетських містах терміном на два роки (за публічне

читання вірша «Маленький султан», яким поет відгукнувся на події у Казанському соборі 4

березня 1901 року), поет провів більшу частину листопада 1901 року в Ялті (це можна з’ясувати, заглянувши в примітки до листів Чехова, з яким Бальмонт тоді зустрічався), а в грудні 1901 року

безвиїзно знаходився в Сабініни (маєток князя Д. Волконського в Курській губернії). «Розкажіть

про Петербург, про знайомих, – просить Бальмонт Л. Вількину в листі від 30 грудня 1901 року. – Я

відрізаний від Петербурга на два роки».

Зрозуміло, не можна виключити, що Анучин трапилося на рубежі століть разів зо два зустрітися в

петербурзьких шинках з Бальмонтом або Купріним. Крім того, Анучин і Булацель були дійсно

знайомі з І. С. Рукавишниковим (він вчився в той же час, що і Анучин, в Археологічному

інституті; мав дружнє листування в 1900-1901 роках з Булацелем; і т. д.). Реальна підоснова, як і в

інших анучинських опусах, проглядає в цих епізодах. Проте, вдивляючись в «документ»,

приходиш до невтішному висновку: фальшивка, в якій сам лист і примітки до нього складають

нерозривне ціле.


ПОМЕР ВІД ГОЛОДУ, з книги П. Краснова «Зрозуміти – вибачити»

Федір Михайлович довго дзвонив на ґанку марно. Дзвінок був зіпсований. Нарешті його побачила

Вірочка. Вікно, прикрите кущами акації, відкрилося, і Вірочка окликнула:

– Федоре Михайловичу! Ви?

– Я.

– Йдіть через хвіртку в двір, я відімкну вам на кухню.

– Та мені можна до вас? Не перешкоджу?

– Ну, ще чого! Хоч зі скандалом, але влаштувалися. І вас помістимо. Мама чекає вас з самоваром.

– Ого! Навіть самовар!

– Побачите.

В оренбурзькій хустці на плечах Вірочка здавалася повнішою. Без капелюшка були видно її

коротко, як у хлопчика, обстрижене волосся, в’юнке спереду. Поки йшли дошками уподовж

будинку, вона розповіла двома словами всю історію.

Старий Булацель помер з голоду. Його дружина і син збожеволіли від горя і, теж вмираючі, пішли

пішки в Курську губернію, куди кликала селянка, яка служила у них декілька років прислугою.

Ймовірно, загинули: були такі слабкі. Будинок зайняла якась пані Твердоносова.