звернення в сюжетах до історичного минулого, його традицій і героїв, було органічним для того
суспільства, яке будувало, намагалося створювати своє життя, не на уламках минулого, а на його
фундаменті.
ЗМОВА МОВЧАННЯ, з кореспонденції Л. Сергєєва «Усі кольори військової історії»
До фондів Центрального музею Збройних Сил Росії американське товариство «Батьківщина» в
1996 р. передало декілька живописних і графічних робіт О. І. Шелоумова, серед яких і «Бій
російської кавалерії з німецькими артилеристами». На ній зображено епізод атаки ескадрону
Врангеля на ворожу батарею під Каушеном.
Ім’я художника-баталіста, добре знайоме фахівцям арт-ринку на Заході, майже нічого не говорить
мистецтвознавцям Росії. Хоча пройшло понад двадцять років з дня його смерті в Німеччині,
згадки про нього уривчасті і, в основному, не вірні.
«Змова» мовчання донині не знята. І причина цього, швидше за все, не творчість, а біографія.
Його дитинство пройшло в місті Балті Херсонської губернії, яке славилося щорічними кінними
ярмарками. На майбутнього художника незабутнє враження справили саме ярмаркові сцени, а ще
мобілізація під час російсько-японської війни. Захоплення малюванням коней вказало подальший
життєвий шлях.
...У 1920 році евакуювався до Галліполя. Там, в Туреччині, знайшли перший притулок частини
Білої армії, яка зазнала поразки. У таборі, де зібралося близько 200 тисяч біженців, сформувалося
унікальне культурне середовище. Художній гурток об’єднував понад 40 професійних художників і
любителів. Галліполійські роботи Шелоумова склали альбом видів табору і його мешканців.
Потім, як і багато інших співвітчизників, через Константинополь він перебрався до Королівства
Сербів, Хорватів і Словенців. Росіяни утворили тут близько 300 колоній. Опанас Іванович
поселився в Бечкеріці і присвятив себе мистецтву. Для заробітку довелося почати з копіювання
картин передвижників.
УСПІХ ЗА ОКЕАНОМ, з статті С. Третьякова «Мистецтво і література в еміграції»
Він приїхав до далекої Венесуели відвідати свою пасербицю. За допомогою друзів вдалося
влаштувати виставку в залі Латинського банку. Та пройшла з грандіозним успіхом як моральним,
так і матеріальним. Публіка була не тільки з Маракая, але й з Каракаса.
На відкритті був присутній губернатор провінції, який в подячному листі відзначив культурну
подію, високий артистичний картин митця і дякував за виставку...
...Його картини – по всьому світу. Рука, що тримає кисть, не слабшає і зір залишається таким же, як і в ранні роки...
ПИСАВ ІКОНИ, з розвідки В. Косика «З історії російських приходів, храмів і каплиць в
Югославії. 1920-1930 роки»
У Великому Бечкереці 1920 року перші богослужіння почалися в одному з приміщень кав’ярні
«Крігер», де був влаштований пересувний вівтар. Вів їх о. Володимир Востоков, якого «в час
революції і гоніння релігії схопили більшовики і возили в клітці. Вирвавшись від них отець
запропонував вождям Білого руху піти на «нечисть» хресним ходом».
У 1922 р. його перевели до Панчево, тоді ж для церкви було відведено місце трохи краще –
гімнастичний зал місцевої школи.
...Вівтарні ікони написав ізограф Опанас Іванович Шелоумов, полієлей зробив Сергій Іванович
Шереметинський. «Таємну вечерю» написав генерал Олексій Шестаков.
Перше богослужіння в храмі, який одержав ім’я на честь архістратига Михайла, пройшло 7
грудня.
ВХОДИВ ДО ЦЕРКОВНОЇ РАДИ, з статті А. Арсеньєва «Російське духівництво і російські
церковні парафії у Воєводині» (1920-1950-і рр.)»
До першої російської Церковної ради у Велікі-Бечкеріці входили Іван Смірнський, Борис Дубяго,
Марія Кларе, Всеволод Лихачевський, Варвара Любимова, Семен Павлов, Валентина Ремер,
2
Олександра Степанова, Ольга Смірнська, Опанас Шелоумов і серб Мілан Голубичич, а до
останньої (1970-1980-і) – Василь Чепурковський, Валентина Павлівна Алексєєва і Борис
Леонідович Павлов.
3
