якась майже фізіологічна ворожість у погляді на неохайну Хайку, дружину шинкаря, сплячу «в
перинах поганих».
...Проте поруч з Хайкою і Лейбою, який «зігнувся дугою» над своїми «монетами», Т. Шевченко
раптом бачить їх доньку, і тут у нього зовсім інші слова, інша інтонація: Вся раскрыта
И полураздета –
Спит еврейка молодая
На жарких подушках,
Разметалась, раскидалась,
Тошно ей и душно.
Спит тревожно, беспокойно, –
Одинокой тяжко...
Хороша, бела еврейка!
Что-то шепчет пылко!
Слово «єврейка» з’явилося в перекладі О. Твардовського, у Шевченка його немає, та й бути не
могло, проте немає, відзначимо, і «жидівки», поет віддав перевагу евфемізму «нехрещена».
Втім, в написаному пізніше вірші «В граді Вільно достославному» є й «жидівка молода», але
трагічна історія забороненої любові «жидівочки» до сина литовської графині розказана з
непідробленим співчуттям.
Ми чуємо голос того Шевченка, який згодом захоплюватиметься співом «красуні Грінберг», –
Ізабелли Грінберг, учениці М. Глинки, напише її портрет, подарує їй автограф свого вірша
«Протоптала стежечку».
...Правда, і за такого підходу доведеться визнати, що позиція автора «Гайдамаків» виглядає
жорсткішою і однозначнішою, ніж у Гоголя; я б сказав, вона ближча до інерційних, властивих
масово-буденній свідомості уявленням.
КВІТКА ЗОЛОТИСТА, вірш В. Бенедиктова «Із. Л. Гр.», присвячений І. Ласкос (Грінберг) С какой-то невольною грустью, в тиши,
Возводится взор мой уныло
На всё, что исполнено сердца, души
И так привлекательно, мило,
На всё, что, вращаясь в сем мире пустом
Под ясной небес благодатью,
Отмечено в обществе божьим перстом –
Живого таланта печатью,
На всё, что рождает у нас на глазах
Чистейшие слезы участья,
На всё, что под солнцем достойно всех благ,
Всех радостей, всякого счастья...
Я знаю, как редко дается в удел
Достоинству в мире награда;
Не так всё творится средь жизненных дел,
Как было бы, кажется, надо.
Два сердца созвучные порознь идут;
В разрыве – две дружные доли,
А в вечном союзе друг друга клянут
Две жертвы условной неволи.
Красивый свой венчик любовно склоня,
Как часто цветок золотистый
Готов перевиться вкруг дикого пня,
Корою одетого мшистой!
Порою он спрячется в чаще лесной
Да в сумраке там и заглохнет;
На камни вдруг выпадет дождь проливной,
А травка от жажды иссохнет.
Над грязью играет там солнечный луч,
Над зыбью болотной он блещет,
А нива зернистая градовых туч
Под грозною мглою трепещет.
Напрасна мольба и бесплодна борьба:
Бесчувственно вплоть до предела
Ведет с непонятным упрямством судьба
Свое непонятное дело.
И, трепетно вами любуясь подчас,
Все жребии высмотрев строго,
С сердечной боязнью смотрю я на вас –
И думаю, думаю много.
ДИВІТЬСЯ КОМЕДІЮ, з репертуару Малого театру сезону 1860/61 рр.
30 липня
Театр Петровського парку
«Бідна племінниця»
Комедія в 2 діях І. Л. Грінберг (Ласкос).
СПРАВА МАЙБУТНЬОГО, з монографії Є. Строганової «Жіноче письменництво в Росії XIX
століття»
Осмислення явищ будь-якої авторефлективної національної культури відбувається спочатку в
рамках самої цієї культури. Що стосується російської жіночої літератури, то, здається, що в її
вивченні західні дослідники проявляють останнім часом більшу активність, ніж вітчизняні.
Сучасна феміністська критика створює багато інновативних можливостей, пропонує нові
методологічні підходи, які, на жаль, ще в дуже малому ступені засвоєні російською філологічною
наукою і насилу стикуються з вітчизняною «академічною» традицією. Проте в своєму прагненні
устежити за новітніми ідеями феміністської і постфеміністської критики, чи не пропускаємо ми
той необхідний етап у вивченні жіночої літератури, котрий пов’язаний із збиранням відомостей і
фактів, систематизацією матеріалу, складанням бібліографії, словників, тощо?
...Історія російської поезії, за суттю, будується як історія цивільної поезії, решта всіх явищ просто
вилучається з наукового обігу.
