зам’ята. Старий добре знав свою блудну справу, роками навчаючись в борделях Варшави і Відня, де він був завсідником.
...Я пам’ятаю роботу Курилко – поясне зображення молодої голої жінки, яку ззаду мацає за...
соски великих пружних грудей всміхнений скелет. І скелетом, і по жінкою повзають якісь жуки і
метелики. Все зроблено дуже тонко, паскудно, витончено, орнаментально...
Щодо любові до опрацьовування деталей Курилко була взагалі дуже талановитою і винахідливою
людиною. Він завів собі схожого на тигра величезного рудого кота і розфарбував його
незмивними хімічними фарбами під цього звіра. Кіт довго гуляв дахами будинків за Великим
театром, повертався до господаря в кватирку. Але потім його за рідкісне забарвлення вкрали і
пропили гегемони.
Курилко розповідав, що око він втратив на дуелі. А насправді око йому вибили матроси в якомусь
портовому публічному будинку.
Курилко, не соромлячись мене, хлопчика, розповідав свої бордельні історії, кажучи при цьому, що
малому треба звикати до повій з дитинства, і згадував, що частенько чув з сусіднього номера
оплески дідусів-імпотентів, котрі підглядали за ним через особливі отвори в стінках.
ОКУЛЯРИ ПЕРЕД БОЄМ ПРИВ’ЯЗУВАВ МОТУЗКОМ, з статті М. Курилка-Рюміна «Я
готовий вистрілити цьому негідникові в пику!»
Поява підлого пасквіля Смирнова мене обурила до глибини душі! Брехня на брехні! Яким
австрійським гусаром був мій батько, коли він вчився на медика, а потім десять років займався в
Академії мистецтв?!
Наприклад, око батьку, якщо вірити Смирнову, вибили матроси в портовому публічному будинку.
Насправді цю травму він одержав ще в дитинстві, є фотографії гімназичної пори!
Так, батько дуже любив жінок, він умів красиво до них залицятися. Тетяна Сельвінська, донька
відомого художника, писала про батька, що той і в 70 років міг подарувати декілька валіз свіжого
бузку молоденькій дівчині, яка йому сподобалася. І в цьому віці ще без зусиль гнув підкови. І саме
через свою чоловічу силу він ніколи не потребував повій, просто ними гидував!
...Дві художниці-студентки (а зовсім не з кордебалету!), мабуть, зрозумівши, що з них нічого
путнього не виходить, підійнявшись на колосники Великого театру, узялися за руки, заздалегідь
зв’язавшись ременем, і стрибнули вниз. Все це трапилося у фіналі спектаклю «Червоний мак». На
сцену у цей момент сипалися зверху червоні макі, і раптом – щось промайнуло. Швидкість же
падіння величезна. Велика балерина Гельцер встигла накрити їх червоним прапором, ніхто в залі
до ладу нічого не зрозумів.
У цій справі викликали і мого батька, як головного художника, і майбутнього головного
художника Федоровського, і інших, хто з цими нещасними працював. При чому тут чиїсь
домагання?!
...Я ...був готовий вистрілити цьому покидьку в пику... Мій батько віддав все, що міг, фронту. За
участь в розробці маскування Москви разом з іншими видними художниками він отримав
подячний лист від самого Сталіна!
А я, його син, теж чи що від любові до Гітлера пішов на фронт, прив’язуючи окуляри мотузком, аби не злетіли, і втратив на фронті руку?!
ЧЕРВОНИЙ, А НЕ МАК, бувальщина
Незважаючи на те, що балет мав назву «Червоний мак» в СРСР він ішов під дещо зміненим, як
зараз модно говорити, логотопом. А саме, «Червона квітка». Цікава причина цієї, на перший
погляд, неважливої корекції.
Справа в тому, що в 1950 р. спектакль переглянула група китайських товаришів на чолі з головним
ідеологом Чень Бода. Який опісля виніс наступне резюме: «Назва «Червоний мак» нас бентежить.
Ця рослина усіма китайцями сприймається як уособлення опіуму. А опіум – наш найзліший ворог, він віками губив наш народ!»
Назву терміново поміняли.
