Корицкий Иосиф (fb2)


Настройки текста:




КОРИЦЬКИЙ Йосип Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Інженер-механік, винахідник.

З шляхтянської родини.

Народився 1 січня 1778 р. в м. Заславлі Волинської губернії Російської імперії (нині – м. Ізяслав, районний центр Хмельницької області України).

Помер 3 серпня 1829 р. в м. Вишньому Волочку Тверської губернії Російської імперії (нині –

Тверської області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Працював оглядачем водних комунікацій на р. Тверець (1805-1816), інженером з спорудження

Смоленського мосту (1816-1823), директором Вишневолоцької водорозподільної дільниці (1823-

1829).

К. – конструктор напівшлюзу і бейшлоту біля с. Прутня Тверської губернії, пружних заплив на

річці Мсті, тимчасового Смоленського мосту через Дніпро, реконструктор Вишневолоцької водної

системи.

Наш земляк направив перебіг р. Мсти в канал, спроектував віз великої вантажопідйомності з

ослабленим тертям, сконструював прообраз мін, призначених як для використання в мирних цілях, так і для знищення супротивника а полі бою.

Серед друзів та близьких знайомих К. – даних немає.


***

ВИНАХОДИТИ

, з життєвого кредо Й. Корицького

Не можу не винаходити.

НЕГАЙНО ПОЛІПШИТИ СПРАВИ, з маніфесту Олександра I «Про заснування управління

водяним і сухопутним сполученням» від 20 грудня 1809 р.

Внутрішнє судноплавство складало вельми важливу галузь промисловості, вимагає постійних

правил в його облаштування і русі.

...Зростаюче населення столиці і рух внутрішньої і зовнішньої торгівлі перевершують вже міру

колишніх шляхів сполучення


ПЕРШЕ МІСЦЕ, з оцінки проекту Й. Корицького М. Дестремом

Як за значним перевезенням вантажів, так і за дивовижним розташуванням вод, без сумніву,

займає перше місце Вишневолоцька система.


КОНСТРУЮВАВ РІЗНІ МОДЕЛІ, з статті Г. Половцова «Корицький Йосип Іванович»

Первинні відомості з механіки він одержав у одного з годинникових справ майстра; потім

займався самостійно і набув серйозних знань; взагалі ж обставини його дитинства і молодості не

відомі.

У Петербурзі, дізнавшись, що у відомстві водяних комунікацій переймаються питанням про

очищення Ладозького каналу, запропонував начальникові генерал-лейтенантові Герарду

придуману ним машину. Машина ця діяла дуже успішно, і Корицького прийняли на службу з

чином колезького реєстратора.

У 1812 р. він представив принцові Георгію Ольдебурзькому проекту знищення ворогів за

допомогою вибухів; той проект схвалив, збирався доповісти Государеві; але незабаром помер і

справа ця затихнула.

В той же час Корицький спроектував особливий віз для великої тяжкості, в якому тертя було

значно ослаблене.

У 1816 р. його направили до Смоленська для будівництва плавучого моста через Дніпро на той

час, доки зводитиметься новий постійний. Корицький виконав це доручення надзвичайно швидко і

дешево: він скористався палями мосту, збудованого в 1812 р. французами, і на них поставив міст, який цілком замінив плавучий.

У 1823 р., в чині інженер-майора, Корицького призначили директором Вишневолоцької водної

системи, де він здійснив вельми значні й істотні поліпшення, за планами, обдуманими ним раніше.

У 1826 р. Корицький за допомогою дуже простого і дотепного способу направив перебіг Мсти до

каналу, і в декілька днів цілком відновив вільний рух, а також здивував усіх навколишніх жителів, знищивши, за допомогою ним придуманого і збудованого ящика, небезпечний для човнів вир.

Корицький відрізнявся надзвичайною винахідливістю в області механіки і постійно конструював

різні моделі, котрі, на жаль, після його смерті зникли без сліду.

Помер він від хвороби, що розвинулася унаслідок удару, одержаного, коли він вискочив з екіпажа, який понесли коні.


ВИНАХІДНИК ПРУЖНИХ ЗАПЛИВ, з біографічного словника «Росія. Науки інженерного та

будівельного мистецтва»

Поліпшення судноплавних умов було одним з перших завдань російських інженерів... Особливо

велику пам’ять залишив по собі інженер Й. І. Корицький, який винайшов, між іншим, нині ще

використовувані в тій же конструкції, так звані пружні запливи. Вони є величезними, складеними

з колод, окованих залізом, пружини, котрі застерігають удари суден чи плотів об кам’янистий

берег річки, і ставляться нижче за повороти в тих місцях, де судна швидкою течією несе на берег.

Опис їх дано в 1824 р. (Корицький, «Проектне і звітне креслення пружних запливів на річці Мсті

при урочищі Толще і порозі Лєстніца»).


НАШ БЛАГОДІЙНИК, зі спогадів сучасників

Приїхавши до Петербургу «шукати щастя», він запропонував свої послуги відомству водяної

комунікації. Незабаром він одержав місце доглядача на річці Тверця, де зайнявся виправленням

линви, причому так успішно, що і опісля багато років на питання про той, хто побудував містки і

гати через плеса Тверці, завжди була відповідь: «Це змайстрував наш добродійник Корицький!»


РЕЗУЛЬТАТ ПЕРЕВЕРШИВ ОЧІКУВАННЯ, з інформації на офіційному сайті міста Вишній

Волочок

З трьох водних шляхів, що розходяться від Волги біля Рибінська і сходяться в Ладозі, першість

належала Вишневолоцькій водній системі. Тихвінська пропускала лише човни і залишалася

«чужою для караванів з верхів’їв Волги». Маріїнська система пролягала пустинними місцями, де

важко було знайти людей і коней, до того ж на шляху суден були бурхливі Біле та Онезьке озера.

Тож Вишневолоцький водний шлях не завжди справлявся із зростаючим вантажопотоком. Під час

рясних повеней велика вода не давала караванам можливості пройти через Боровицькі пороги.

Посушливі роки викликали обміління річок, тому багато барок залишалися зимувати, не

дійшовши до Санкт-Петербурга. Так, 1817 року зазимувало понад 1500 суден.

У такій ситуації потрібно було якнайшвидше удосконалити Вишневолоцьку систему. Рішення

цього питання доля надала Й. І. Корицькому.

Ставши директором Вишневолоцької вододільної ділянки, він запропонував свій проект

поліпшення судноплавства – збільшити майже вдвічі підпір дамби – до 6 аршин (4,27 м). Для

цього треба було «розширити і підвищити» греблю, засинати дерев’яний бейшлот, а кам’яний -

удосконалити.

Успіх перевершив усі очікування: нове штучне водосховище абсолютно змінило навколишню

місцевість. Воно не лише сприяло значному поліпшенню умов судноплавства, а й захистило сам

Вишній Волочок, не дозволяючи весняній воді заливати місто, як сталося 1821 року, коли велика

частина міста і Ямщицька слобода були вкриті водою.


ТВЕРСЬКА ВЕНЕЦІЯ, про «Припущення з удосконалення Вишневолоцького водного

сполучення» Й. Корицького

«Припущення з удосконалення Вишневолоцького водного сполучення» включало лише

збільшення Заводського водосховища, а й інші роботи. Це і спорудження шандорного напівшлюзу

на Цнінському каналі і нових бейшлотів на річках та озерах, що живлять систему, і зведення

пружних заплив на Боровицьких порогах. Влаштовані на крутих поворотах річки Мсти, вони, як

пружини, відштовхували барку, що налітала на них, назад до фарватеру.

У самому Вишньому Волочку оздобили гранітом набережні й пристань біля Богоявленського

собору, звели мости на кам’яних биках. Через ці мости і замощені бруковим камінням вулиці

пройшла нова дорога – Московське шосе.

Проте головним шляхом залишався водний – тисячі барок, мільйони пудів вантажу. І все це йшло

до Петербургу. У окремі роки кількість суден сягала 5,5 тисяч, а вантаж оцінювався в 100 млн.

рублів.


ДОМАШНЯ НІАГАРА, з «Записок про подорожі Росією» на інтернет-ресурсі georfed.narod.ru М. І. Сердюков писав, що через багато років обов’язково знайдеться той, хто «вправляється» в

гідротехнічному мистецтві, аби «справи в якнайкращий стан привести». І знову, як часто буває у

важкі для Вітчизни години, така людина знайшлася. Це був директор Вишневолоцької водної

комунікації, підполковник Йосип Іванович Корицький. За його розрахунками, щоб вберегти водну

систему від будь-яких несподіванок, потрібно було рівень води у водосховищі підняти вдвічі, тим

самим збільшивши площу поверхні вдесятеро.

Роботи велися три роки. Була побудована Бороздинська гребля, площа Вишневолоцького

водосховища досягла 60 кв. верст. Вражаюче видовище представляли водоскиди. «Всі їздили

дивитися на домашню Ніагару, яка була цікавою ще й тим, що її падіння мало величезну користь, а не одну порожню насолоду споглядання».


ОНУКА СТАЛА НАРОДНИЦЕЮ, з автобіографії Г. Корби (Прибилєвої) від 20 грудня 1925 р.

Батько моєї матері, Йосип Іванович Корицький, інженер за освітою, а за національністю поляк.

Освіту він здобув за кордоном, йому присвоїли чин полковника і призначили на споруду водної

системи, яка повинна була з’єднати Волгу з Невою. Дідусь поселився в Тверської губ., у

Вишньому Волочку, і з часом купив в повіті маленький маєточок, який годував бабусю і її дітей

після смерті Й. Ів.

...У Москві у мене не була ні душі знайомих, і я померла б від туги, якби читання не поглинуло

всю мою увагу і всі думки. У бібліотеці був I том Маркса німецькою мовою; я вивчила його з

найбільшою цікавістю. Понад усе мене вразила теорія додаткової вартості і додаток історичного

методу з опису життя англійських робочих. Перший том Маркса і книга Флеровського

„Становище робітничого класу в Росії» зробили мене назавжди другом трудового народу.

Життя, присвячене одній людині, було для мене неможлива в той час, як я хотіла служити цілому

народу.

Моє зближення з революціонерами, які пізніше склали ядро партії „Народна Воля», відноситься до

весни 1879 р. У серпні цього ж року я була прийнята в агенти Виконавського Комітету, а в січні

наступного – обрана членом Виконав. Комітету.

Будучи агентом, я одержала перше серйозне доручення у зв’язку підривом царського потягу під

Москвою 19 листопада. ...Взагалі робота і доручення бували найрізноманітніші. У лютому 1880 р.

я працювала в тимчасовій динамітній майстерні Геси Гельфман...

...У ніч на 5-і червня ми були заарештовані. Вийшов величезний провал більшості осіб, котрі

перебували з нами в ділових стосунках. Причина цих арештів документально до цих пір не

встановлена. Судили нас, 17 чоловік, в квітні 1883 р. і в липні відправили на Кару. Заслання моє

тривало до лютого 1905 р.