корисного. Г. С. Верейський в 30-х роках малював його. Це останній прижиттєвий портрет
письменника – єдиний, який був виконаний за замовленням. Замовлений він був видавництвом
«Радянська література», де в той час готувалася до друку книга В. О. Гіляровського «Друзі і
зустрічі».
В. О. Гіляровському і його сім’ї дуже сподобався портрет. У свою чергу, на Г. С. Верейського теж
справила велике враження зустріч з письменником. «Я дуже радий, що мені довелося малювати
дядька Гіляя, – писав художник, – після зустрічей з ним, після його розповідей і віршів, життя
здається яскравішим, радіснішим, багатшим».
Через багато років Г. С. Верейський напише: «З теплим відчуттям я згадую про свої зустрічі з
Володимиром Олексійовичем, коли впродовж кількох сеансів малював його. Я дуже охоче робив
це, оскільки Володимир Олексійович відразу викликав в мені велику симпатію і зацікавив мене
своєю особою..., він уразив мене своєю жвавістю, своїм інтересом до людей, життя і своєю
любов’ю до молоді».
ЗГАДУЄ ВЕРЕЙСЬКИЙ, з рецензії Ю. Арпішкіна «Він всіх знав, всім запам’ятався»
Все, що хотів розповісти про себе художник Мстислав Добужинський, він розповів у своїх
спогадах.
У книгу включені свідоцтва про життя Добужинського в Петербурзі, Литві, Західній Європі і
США. Кожному періоду присвячений окремий розділ.
Тут – все той же високий професіонал, який володів дуже тверезим ставленням до своєї справи, не
знав криз шукань, того, що прийнято називати «зльотами і падіннями». Він з легкістю оперував
матеріалами світового живопису, який знав в найдрібніших подробицях.
Г. Верейський згадує, як під час роботи над декораціями до «Короля Лір» М. В. задумався, потім
попросив... дати йому книгу гравюр Рембрандта. Через хвилину знайшов в ній те, що шукав. Це
була гравюра «Медея». Узявши за основу її мотив, М. Добужинський виготовив декорацію у
вигляді ротонди.
БОЙОВИЙ ОЛІВЕЦЬ, з статті І. Никифоровської «Художники обложеного міста»
На самому початку війни в Ленінграді народився ще один вид масового агітаційного графічного
мистецтва – «Бойовий олівець». Правильніше буде сказати – відродився, тому що вперше аркуші
«Бойового олівця» з’явилися взимку 1939/40 року під час радянсько-фінської війни. Саме тоді
народилася ця гостра і точна назва і з’явилася її емблема – палітра і гвинтівка з олівцем, направленим, як багнет.
У червневі дні 1941-го «Бойовий олівець» відновив свою діяльність і став одним з
найпопулярніших і найулюбленіших видів масової художньої агітації. Він вдало поєднував в собі
риси плаката і народного лубка.
Це були невеликі за розміром аркуші, в яких окремі зв’язані єдиним сюжетом яскраві картинки
супроводжувалися текстом, як правило, віршованим. Друкувалися вони літографським способом.
Їх можна було побачити в цехах заводів і школах, в землянках і бліндажах Ленінградського
фронту, на кораблях Балтики і навіть на бортах фронтових машин.
Працював в «Бойовому олівці» дружний колектив художників, ядро якого склали графіки І.
Астапов, В. Курдов, Н. Муратов (їх товариші по роботі прозвали «трьома багатирями»). Разом з
ними трудилися найдосвідченіші майстри естампа Г. Верейський, Н. Тирса, живописці О.
Казанцев, В. Сєров, О. Кокош, В. Ніколаєв, скульптор С. Пелипейко та інші.
МИСЛИВЦІ ЗА АНТИКВАРНИМИ РАРИТЕТАМИ, з монографії Г. Чудецької «Лицар
графічного образу»
Вивчення колекції П. Д. Еттінгера дозволяє не тільки прояснити деякі частковості розвитку
російської, переважно московської, графіки впродовж першої половини ХХ століття, а й виявити
специфічні риси колекціонування цілої групи збирачів графіки, до якої, крім Еттінгера, належали
Степан Петрович Яремич, Георгій Семенович Верейський, Федір Федорович Нотгафт, Ерік
Федорович Голлербах, Юліус Борисович Генц і інші.
Це були люди, для яких мистецтво було значною частиною їхнього життя; і вони самі також були
необхідною частиною художнього життя, вони становили те середовище, у якому художники
знаходили відгук і підтримку, у тому числі й матеріальну. Звичайно, всі вони, як і властиво
колекціонерам, залишалися в душі мисливцями за антикварними раритетами, проте кожному з них
був властивий непідробний інтерес дослідницької користі; багато хто з них працювали на
державній службі, пов’язаній з їхніми інтересами; збирання їх носило в тому або іншому ступені
виражений
