самодержець не наважується викликати незадоволення Каткова і його прибічників».
Якось Гірс сумне зазначить: «Паплюження дипломатії здійснюється за смаком його величності».
…Микола Карлович Гірс помер 14 січня 1895 р., переживши Олександра III всього на три місяці.
СПАЛАХНЕ РЕВОЛЮЦІЯ, з радіокалендаря О. Журавльової «Цей день»
Микола Карлович Гірс був не дуже талановитим кар’єристом, та, до того ж, ще й лютеранином,
що не дивно, за його шведського походження. Проте, здолавши всі східці дипломатичних сходів,
він зайняв пост міністра закордонних справ Російської імперії, і природно, зазнав звинувачень в
пронімецькій позиції.
А вважав Гірс, що альянс з Францією проти Німеччини для Росії самогубний, що війна з
Німеччиною знищить країну, а в Росії спалахне революція.
Переконатися у власній правоті Микола Карлович не встиг, напевно, на щастя.
НА ТОБІ, БОЖЕ, з кореспонденції В. Драголюка «Українцям від Олександра III і Миколи II»
Росіяни передали для Лівадійського палацу-музею царський архів. Звичайно ж, не весь, а лише ті
документи з архіву зовнішньої політики Російської імперії часів правління двох царів, що
історично пов’язані з їхньою літньою резиденцією в Лівадії. Зокрема, «…Доповідь міністра
закордонних справ М. К. Гірса імператору Олександру III (датована 10/22 квітня1886 р.)», «Книгу
телеграм на ім’я імператора Олександра III й імператриці Марії Федорівни з привітаннями з
нагоди 25-річчя одруження (28 жовтня/9 листопада 1891 р.)» та інші – всього 12 найменувань.
Але найцікавішим є те, що в самому музеї поки не відають про дружній акт російської сторони.
Заступник директора палацу-музею з науки Сергій Юрченко зізнався, що лише від кореспондента
«України молодої» уперше почув цю новину. Нібито з документами хочуть спершу розібратись
посадовці республіканського міністерства культури.
ВИ ЗНАЄТЕ ВБИВЦЮ, з роману К. Врублевської «Справа про старовинний портрет»
Карета зупинилася біля невеликого будиночку, що потопав в зелені і нічим не відрізнявся від
інших таких же будинків з черепичними дахами. Все навколо дихало тихою, сонною провінцією, і
неможливо було повірити, що в декількох льє звідси крутилися крила млина «Мулен Руж» і
танцювали канкан танцівниці з пір’ям на голові.
– Прошу вас, пані Авілова. – Мій супутник подав мені руку і допоміг вийти з карети. – Сюди,
будь ласка. Тут темно, не спіткніться.
Він відчинив хвіртку і провів мене всередину. Навколо не була ні душі.
– Входьте, Аполлінарія Лазарівна, сідайте, – почула я знайомий голос. На дивані у вітальні сидів
міністр закордонних справ Росії Микола Карлович Гірс і пильно дивився на мене сов’ячими
очима.
– Ах, ось воно що, – відповіла я замість вітання. – А я голову ламала всю дорогу, кому я могла
знадобитися?
– Невже не здогадалися?
– Ні! – відрізала я. – Де я знаходжуся? І головне, чому я тут?
– Не лукавте, люб’язна пані Авілова. Вам все чудово відомо. Знаходитеся ви в одному з
паризьких передмість, на квартирі, яку наше міністерство використовує для зустрічей з агентами.
– Але я не агент!
На обличчі міністра відбилася прикрість.
– Повторюся – ви чудово розумієте, чому знаходитеся в цьому місці. Проте, якщо вам так
завгодно, знайте: ви тут тому, що зобов’язані пояснити мені, звідки у вас малюнок з моїм
зображенням і чому ви підклали його мені на вранішній зустрічі. Адже малюнок не випадково
опинився у вашому ридикюлі, а ви самі – в моєму кабінеті.
– Зобов’язана? Не думала, що мене, дворянку, немов якусь іноземну шпигунку, привезуть
невідомо куди, попри волі, і ще зобов’яжуть відповідати на запитання, поставлені таким тоном! Я
не відчуваю себе ні в чому винною і вимагаю пошани до себе, ваша ясновельможність.
– Добре, добре, – злагіднів Гірс. – Шановна Аполлінарія Лазарівна, чи не будете ви такі люб’язні
пояснити, навіщо вам знадобилося влаштовувати цей маскарад і показувати мені малюнок? Адже
вам хотілося побачити мою реакцію вплутали мене у ваші авантюри.
– Миколо Карловичу, справа не в вас. Вас я глибоко поважаю і вважаю одним з найосвіченіших
діячів нашої імперії, що тримають руку на пульсі Росії. – Я перевела подих і подивувалася
власному красномовству. Напевно, від страху в людині прокидаються дрімаючі здібності. – Але
мені украй важливо дізнатися, хто зображений разом з вами на малюнку. Запевняю вас, до
політики
