Берлинский Максим (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БЕРЛИНСЬКИЙ Максим Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, археолог.

З родини священика.

Народився 6 (17) серпня 1764 р. в с. Новій Слободі Сумського полку Російської імперії (нині –

Путивльський район Сумської області України).

Помер 6 (18) січня 1848 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Байковому цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію (1776-1786), Петербурзьку вчительську гімназію (1786-1788).

Працював викладачем Санкт-Петербурзької учительської семінарії (1786-1788), вчителем,

інспектором Київського народного училища (1788-1834).

Член Московського товариства історії та старожитностей (1828).

Друкувався в альманахах і журналах «Вулик», «Молодик», «Український журнал».

Б. – автор «Історії російської для використання юнацтвом» (1800), «Історичного опису Малоросії

та міста Києва» (1804), «Стислий огляд м. Києва» (1820), «Історії міста Києва від заснування й до

нашого часу» (залишилася в рукописі).

Багатозначний факт: незважаючи на те, що міністр народної освіти дав вказівку виділити на

видання «Історичного опису Малоросії та міста Києва» 500 руб., Б. цих грошей так і не побачив.

Іменем Б. названа вулиця в м. Київ (1962).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Завадовський, М. Максимович та ін.


***

РІДНА І СВОЯ,

з життєвого кредо М. Берлинського

Батьківщину люблять не за те, що вона велика й широка, а за те, що вона рідна і своя.

ДАНИНУ КИЄВУ ПЛАТИЛИ НАВІТЬ ГРЕКИ, з книги М. Берлинського «Історія міста Києва»

Олег, знищивши Аскольдових прибічників і всіх пам’ятників його князівства, серед яких були і

християнські храми, затвердив Києву бути столицею всього князівства. З цього часу слов’яни,

поляни в літописах руських і грецьких більше відомі під ім’ям русів.

Олег збільшив потім володіння молодого вихованця свого князя Ігоря підкоренням древлянських

земель на річках Прип’ять і Случ, також сіверян і радомичів відірвав від хозарської залежності…

Під час вправ його… угри або мадяри (угорці), вигнані з Дону і Кубані печенігами, пройшли повз

Київ з великою силою, не торкаючись міста, хіба що декілька днів простояли на горі біля Дніпра і

потім потяглися далі на захід для підкорення тих країн, де й живуть понині.

…Укладення з греками торгової угоди мало наслідком те, що громадяни стали заможнішими і

освіченішими, ніж раніше. …Обряди ідолопоклоніння змішались з варязькими… Давній

слов’янський звичай спалювати покійників замінили на поховання…

Ігор після вступу на престол мав зберегти важливість розповсюдженої влади приборканням

древлян, які забунтували, і залякуванням греків, які відмовилися було сплачувати данину. Другий

його похід на останніх був успішнішим першого, коли він задіяв не лише різних своїх слов’ян і

чудь, а й варязькі війська і печенігів, чим і заставив імператора зберігати святість угоди. З цього

часу печеніги впродовж 140 років були ворогами як київським, так і іншим удільним руським

князям.

ЙОГО БОЯЛИСЯ ЩЕ Й У 70-Х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ, з розвідки І. Чернякова

«Перший історик Києва – Максим Берлинський»

Випускники Київської академії працювали в багатьох адміністративних закладах Російської

імперії. Багато з них стали видатними державними та політичними діячами, провідними вченими в

Московському, Харківському та інших університетах. Серед них був і М. Ф. Берлинський. Після

закінчення Київської академії 22-річного Максима запрошують на викладацьку роботу в щойно

організовану Учительську семінарію в Санкт-Петербурзі.

…Але ..тягнуло до Києва, в якому він мріяв здійснити свою дитячу мрію – написати історію

Києва, який був колискою давньоруської держави Київської Русі й духовно-історичним центром

сучасної йому України.

…Він став відомою людиною не як видатний педагог, а як «перший історик» Києва, «патріарх

української археології». Ще в 1799 р. написав велику працю «Історія міста Києва», яка, на жаль, не

була надрукованою через заборону царської цензури. Вона пролежала в архівах 170 років і

випадково була знайдена київською дослідницею Л. А. Пономаренко в Ленінградському архіві в

1970 р.

Знайдений рукопис М. Ф. Берлинського «Історія міста Києва», що пролежав довгий час в архівах

царського цензорського комітету, й надалі чекала нещаслива доля. Відійшли століття, зникла

царська імперія разом із монархією, було створено нову державу з комуністичною ідеологією, але

чомусь не змінилося ставлення цензорів до рукопису М. Ф. Берлинського про давню історію

Києва.

У 1970-ті роки в шанувальників старожитностей та істориків Києва виникла ідея відродити

журнал «Київська старовина», що довгий час виходив у XIX та на початку XX століть. У першому

номері планувалося надрукувати сенсаційну знахідку. Але сталося не так, як планувала редакція.

Як розповів у 1992 р. редактор П. П. Толочко, «на жаль, повної публікації не відбулося, і не з

нашої вини. Саме в цей час в Україні затіяли чергову кампанію боротьби з українським

націоналізмом. Із великими труднощами нам вдалося врятувати перший випуск «Київської

старовини» з працею М. Берлинського – ціною вилучення М. Брайчевського зі складу редколегії і

його прізвища з передмови до першої частини «Історії…».

Задля праць М. Берлинського і продовження випуску відновленого видання змушені були зробити

такий крок. Проте набір другого випуску щорічника за наказом чиновників був розсипаний, а саме

видання ліквідоване як таке, що «відроджує буржуазно-націоналістичні концепції». Не забарилися

й «оргвисновки», які завдали немало шкоди українській історичній науці».

І тільки через 20 років після того випуску, коли Україна вже стала незалежною державою, в 1992

р. з’явилася можливість відновити журнал «Київська старовина», де й було надруковано другу

частину дослідження з передмовою П. П. Толочка. Окремою книгою дослідження М. Ф.

Берлинського «Історія міста Києва» з підготовленим до друку текстом, передмовою та

коментарями М. Ю. Брайчевського було видано видавництвом «Наукова думка» в 1991 р.

…Серед його знахідок і значних відкриттів стародавніх джерел були монети великого князя

київського Володимира Святославича, найстародавніші плани Києва (в тому числі найдавніший з

існуючих – план Афанасія Кальнофойського 1638 року), малюнки грецьких літер зі стін

Десятинної церкви, старовинні синодики Межигірського та Пустельно-Микільського монастирів,

Борисоглібської церкви у Вишгороді, рукописний Печерський Патерик з Ближніх печер Лаври,

переписаний дячком Несторцем у 1554 році, та багато чого іншого.

М. Ф. Берлинський мав безпосередню причетність і до визначного відкриття у 1821 р. так званої

«золотої чернігівської гривни» або «чернігівського змійовика», якому він присвятив окрему

наукову статтю «Пояснення зображень на медалі, знайденої в Чернігові в 1821 році», надруковану

вже наступного року в журналі «Змагальник освіти». Знахідка так званої «золотої медалі» сталася

у 1821 р. біля с. Білоусове, за 10 км на північний захід від Чернігова. Цей диск із золота має

розмір: 7,8х7,4х1,0 см. До диска прилагоджена паянням двочленна петелька у вигляді прописної

літери «М» для кріплення його на шнурку чи золотому ланцюжку для підвішування на шиї.

Спочатку він зберігався у колекції Ермітажу, а в 1930 р. був переданий до Державного російського

музею у Петербурзі. Вченими доведена належність цього амулета-змійовика Великому

Київському князю Володимиру Мономаху, який у хрещенні мав ім’я Василій. Князь, імовірно,

загубив свій великий золотий амулет під час полювання. Зображення на ньому Архангела Михаїла

та «Змієногої Богині» – яскравий приклад давньоруського двовір’я, в якому після прийняття

християнства довго зберігались елементи давньої релігії.

…Ще однією яскравою сторінкою наукової діяльності М. Берлинського є його участь в

археологічних розкопках фундаментів Десятинної церкви в 20-их роках XIX ст.

У 1804 р. М. Ф. Берлинський почав працювати над великою книгою «Історичний огляд Малоросії

й Києва», яка також не була надрукованою, і лише з десяток вибраних із неї розділів були

опубліковані окремими статтями в різних журналах того часу. Не виключено, що колись буде

знайдено в архівах і повноцінний рукопис цієї книги.

Неоціненним виявився внесок М. Ф. Берлинського у створення Київського університету,

відкритого в 1834 р., тісна дружба з його першим ректором, видатним українським ученим М. О.

Максимовичем, організації у 1843 р. першого наукового історичного та археографічного

товариства в Україні – Тимчасової комісії з розгляду стародавніх актів, штатним працівником якої

до арешту та заслання в солдати працював видатний український поет Т. Г. Шевченко.


НЕ НАВЧАВ, А НАВЧАВСЯ, з статті В. Брюховецького «Критична грань буття України»

Істотні доповнення зроблено до біографії Максима Берлинського. Вважалося, що після закінчення

в 1786 році Києво-Могилянської академії він був запрошений викладачем до Санкт-Петербурзької

учительської семінарії. Насправді ж у грудні 1786 р. Максима Берлинського, його брата Матвія і

ще 29 випускників КМА відправлено в розпорядження Комісії народних училищ С.-Петербурга. І

протягом 1886-88 рр. Максим Берлинський навчався, а не навчав у вчительській семінарії.

До речі, виявилося, що крім більш-менш відомого брата Василя, Максим Берлинський мав ще

трьох братів, теж вихованців Києво-Могилянської академії, – Матвія, Михайла і Степана.


РЕСПЕКТАБЕЛЬНИЙ ІНТЕЛІГЕНТ-КОНСЕРВАТОР, з статті М. Брайчевського «Максим

Берлинський та його «Історія міста Києва»

Максим Берлинський належав до числа ранніх речників буржуазної науки в нашій країні.

Змушений так чи інакше повторювати офіційні версії та концепції, він разом з тим мав власну

оригінальну думку, свій погляд на речі, виразно відмінний від загальноприйнятого в дворянській

історіографії. Готуючи свою працю до друку, він змушений був робити реверанси вбік казенної

ідеології – доводилося рахуватися з цензурою. Тому висловитися повністю і до кінця він,

звичайно, не міг.

Але і без того ідеологічне спрямування його історичної праці та соціальні симпатії цілком

очевидні. М. Берлинський стоїть на позиціях українського міщанства, корені яких слід шукати у

Магдебурзькому праві. Його ідеалом є міське самоуправління, економічна незалежність міст у

поєднанні з деякою (нехай би і обмеженою) політичною автономією України.

…Максим Берлинський не був ані радикалом, ані (тим більше) революціонером. Його аж ніяк не

зарахуємо до послідовників ані Радищева, ані Сковороди. Він не належав до числа тих, хто

виходив 14 грудня 1825 р. на Сенатську площу, ані до тих, хто піднімав зброю в 1830 р. Це був

респектабельний інтелігент консервативно-ліберального спрямування, що (як і тисячі його колег)

плекали утопічну ідею про досягнення хоча б відносного благополуччя під скіпетром «освіченого

монарха».


ПАМ’ЯТНИК БРУТАЛЬНО ЗНЕСЛИ, з статті В. Дружбинського «Пам’яті загиблих могил

діагноз: скорботна бездушність»

12 грудня 1962 року ухвалою Київської міськради вулиця Армавірська на Сирці «у зв’язку з 200-

річчям з дня народження Максима Берлинського – видного українського історика і археолога,

автора наукових праць з історії Києва і України – перейменована на вул. Максима Берлинського».

А через п’ять місяців (!) на Байковому цвинтарі знесли пам’ятник М. Берлинському, на його місці

похована інша людина, якій поставлений монумент, що існує й нині.

На новому пам’ятнику вибите прізвище, яке нікому нічого не говорить, проте тоді, в 1964-му, це

була велика «шишка» – один з секретарів Київського обкому партії.


ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ, стаття 297 Кримінального кодексу України

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом чи урною з прахом покійного, а також

розкрадання предметів, що знаходяться в місці поховання, може спричинити покарання у вигляді

штрафу до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до 6 місяців,

або обмеження свободи на строк до 3 років, або позбавлення волі на той же термін.