болтается щуренок: крысы хлеб растащат.
ДУЖЕ ПРОСТО, з вірша В. Нарбута «Ну, застрелюсь»
Ну, застрелюсь. И это очень просто:
Нажать курок, и выстрел прогремит.
И пуля виноградиной-наростом
Застрянет там, где позвонок торчит.
…..........................................................
Обиду стерла кровь, и ты,
Ты думаешь, по нем вздыхая,
Что я приставлю дуло (я!) к виску?
О, безвозвратная! О, дорогая!
Часы спешат, диктуя жизнь: «ку-ку».
А пальцы, корчась, тянутся к виску…
ВИЖИВ ПІД ГНОЄМ, зі спогадів Т. Нарбут
На хутір Хохлівка, де сім’я Нарбутів зустрічала Новий рік (це було 1 січня 1918 р.), увірвалася
банда анархістів й вчинила розправу. Батько Володимира Івановича встиг вискочити у вікно і
втекти, дружина з дворічним Романом сховалася під стіл, а інших буквально розтерзали. Був
убитий брат Сергій і багато інших мешканців Хохлівки.
Володимира Івановича теж вважали убитим. Всіх звалили в хлів. Гній не дав замерзнути важко
пораненому В. І. Нарбуту. Наступного дня його знайшли.
Ніна Іванівна (дружина поета) завантажила його на віз, засипала непотребом і доправила до
лікарні. У нього була прострілена кисть лівої руки і на тілі декілька штикових ран, зокрема в
області серця. Із-за гангрени, що почалася, кисть ампутували.
ДИВНИЙ ВИТВІР ЕПОХИ, з повісті В. Катаєва «Діамантовий мій вінець»
Це був кульгавий (Нарбут В. – авт.) – так я буду називати його далі – одна з найдивовижніших, а, можливо, й навіть зловісних фігур, …дивний витвір тієї епохи.
Про нього ходило багато не перевірених чуток. …Говорили, що його розстрілювали, проте він
випадково залишився живим… Говорили, що в бою йому відрубали кисть руки. Але хто його так
скалічив – білі, червоні, зелені, петлюрівці, махновці чи гайдамаки, – було повито темрявою
невідомості.
…У нього був партійний квиток, і всі тогочасні чистки він проходив благополучно.
…У нього були диктаторські звички…
Проте найдивніше полягало в тому, що він був поет, причому не якийсь провінційний дилетант, графоман, а справжній, відомий ще до революції столичний поет з групи акмеїстів…
Це додавало до його особистості дещо демонічне.
…Його поезія в основному була грубо матеріальною, речовою, умисно кострубатою, не музичною, часом навіть недорікуватою. …Але зате його картини були написані не хирлявою аквареллю, а
густим рембрандтівським маслом.
Кульгавий брав найгрубіший, антипоетичний матеріал, причому зовсім не прагнув його
опоетизувати. Навпаки. І його ще більше огрубляв. Естетика його творчості полягала саме в
повному її запереченні.
На нас справили приголомшливе враження вірші…
В цих ні на що не схожих, незграбних віршах ми зненацька відчули вічний відчай кульгавого, передчуваючи його незворотний кінець.
…Не виключено, він справді був грішним янголом, який впав до нас з неба в чорному попелі крил, що згоріли. Він був дрібномаєтний демон, відкинутий богом революції. Проте його душа тяглася
до цього бога.
…Тепер, коли я пишу ці рядки, кульгавого ніхто не пам’ятає. Він забутий.
НЕ БУВ ЩИРИМ З ПАРТІЄЮ, з повідомлення газети «Червона зірка» від 3 жовтня 1928 р.
З огляду на те, що Нарбут В. І. приховав від партії, як 1919 р., коли він був звільнений з
ростовської в’язниці і вступив до організації, так і після, коли справа його розбиралася в ЦКК, свої
свідчення денікінській контррозвідці, які ганьблять партію і негідні члена партії, – виключити
його з лав ВКП(б).
ПЕРЕГУКИ З ГОГОЛЕМ І СКОВОРОДОЮ, з статті В. Кравченка «В. Нарбут у Севастополі»
У листопаді 1920 р. після евакуації військ Врангеля з Севастополя до нашого міста прибув з Одеси
керівник «ПівденьРОСТА» Володимир Іванович Нарбут для створення тут аналогічної установи.
Він заснував КримРОСТА і створив її філії в Сімферополі, Ялті та Євпаторії. У Криму він пробув
тоді три тижні, написав вірші про Ялту і море.
…Родина Нарбутів пишалася своїм походженням. Їх предки – лицарі – вкрили себе бойовою
славою в Литві й на Україні. Один з представників цього роду у 1854-1855 рр. командував
батареєю в Севастополі на Язонівському редуті, загинув і був похований на Братському цвинтарі.
…Вірші писав панівною російською мовою, але «його мова – багата, в ній чути відгуки України, перегуки з Гоголем і Сковородою», – вважав російський критик Лев Озеров.
Як поет В. Нарбут був належно поцінований сучасниками вже з