Страсберг Ли (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



СТРАСБЕРГ Лі


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Актор, режисер, продюсер, педагог. Засновник легендарної акторської школи, т. зв. Театрального

інституту Лі Страсберга (1969).

З міщанської родини. Батько, Меєр Б., – крамар; донька, Страсберг С. – актриса; син, Страсберг

Д., – викладач акторської майстерності.

Народився 17 листопада 1901 р. в м. Буданові Австро-Угорської імперії (нині – Теребовлянський

район Тернопільської області України).

Помер 17 лютого 1982 р. в м. Нью-Йору (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Театрі-студії «Американський лабораторний театр».

Був актором низки невеликих нью-йоркських театрів (1925-1931), помічником режисера «Гілд-

театру», одним з фундаторів «Груп-театр» (1931-1937), режисером низки бродвеївських театрів

(1937-1948), режисером (1948-1951), керівником (1951-1966) нью-йоркської Школи акторської

майстерності «Actors Studio», керівником лос-анжелеської «Actors Studio West» (1966-1969),

фундатором у керівником Театрального інституту Лі Страсберга (1969-1982).

Лауреат Пулітцерівської премії (1933).

Як актор дебютував у ролі Х. Рота в другій частині трилогії Ф. Копполи «Хрещений батько»

(1974).

Знявся також у стрічках «Перевал Кассандра» (1976), «Правосуддя» (1979), «Гарно піти» (1980).

Автор низки статей про театральне мистецтво.

До США емігрував дитиною разом з батьками (1908).

Пам’ятник С. встановлено на території Театрального інституту його імені; на його честь випущена

поштова марка.

До 100-річчя нашого земляка друзі а шанувальники поставили п’єсу «Імена», в якій колись

маестро грав головну роль, а також провели в найбільшому кінотеатрі Нью-Йорка пройшов вечір

пам’яті (2001).

Серед друзів та близьких знайомих С. – Е. Казан, М. Монро, М. Рурк, С. Адлер, Р. Болеславський,

М. Успенська, Ч. Кроуфорд, Х. Клермен, А. Пачіно, Ф. Корсаро та ін.


***

КЕРУВАТИ ЕМОЦІЯМИ

, з творчого кредо Л. Страсберга

До системи Станіславського в світовій практиці не існувало жодної техніки, яка дозволяла

керувати емоціями і творити свідомо.


МИСТЕЦТВУ, МОВ БОГОВІ, з оцінки творчості Л. Страсберга С. Керкленд

Лі Страсберг служив Мистецтву так само ревно, як стародавні святі – Богові.


НЕ ЛИШЕ ГРА, з оцінки Л. Страсбергом А. Пачіно

Актор не подання, а переживання, який не стільки грає своїх персонажів, скільки стає ними.


ВЛАСНИЙ МЕТОД, з статті «Лі Страсберг» на kvanza.com

Лі Страсберг розробив власний метод акторської гри під впливом системи Станіславського:

актори мали керуватися не лише вимогами тексту п’єси чи прагненням до драматичного ефекту,

але й власними відчуттями. Багато критиків вважали, що це приводить до порушення дисципліни

в грі акторів ...Проте з його вихованців вийшли багато видатних діячів театру і кіно: Марлон

Брандо, Ганна Бенкрофт, Джулі Харріс, Морін Степлтон, Джералдін Пейдж, Кім Стенлі, Пол

Ньюман, Аль Пачіно, Мерілін Монро, Джейн Фонда, Дастін Хоффман, Роберт де Ніро, Міккі Рурк

та інші.

Лі Страсберг, близький друг своєї учениці Мерілін Монро, якому легендарна актриса заповіла

значну частину своєї спадщини.


ДЛЯ ПОТРЕБ КІНОІНДУСТРІЇ, з кореспонденції К.С. в «POSTUP-ПОСТУПі»

Станіславський у 50-ті роки примудрився опинитися в гущі кінопроцесу. Його «система», чи по-

американськи – «метод», була використана Голлівудом. Відтоді як Лі Страсберг пристосував її

для потреб кіноіндустрії, всі суперзірки Америки …грають почасти «за Станіславським».

Звичайно, глядач ніяк не пов’язує «Хрещеного батька» і знамените «Не вірю!». Проте насправді

метод «вживання» у роль виявився надзвичайно вигідним для кіно – з його технікою великих

планів, внутрішніх монологів та інших прийомів, недоступних на сцені. Докладний вдумливий

психологізм стали цінним не стільки для театру (там ефектніше виглядають саме брехтівські

«штучки»), скільки для кіно.


НАЙКРАЩА УЧЕНИЦЯ, з статті Л. Коверзнєвої «Героїня самогубства»

Мерілін Монро хотіла серйозних ролей, проте режисери бачили передовсім секс-символ, ніхто й

не намагався розгледіти в ній актрису. Страшенно шкода, що репертуар стрічок за її участю не

вирізняється різноманітністю образів. Про це можна судити навіть з назв фільмів, у яких вона

знімалася: «Любовне гніздечко», «Давай одружимося», «Ми не одружені», «Можна входити без

стуку», «Джентльмени віддають перевагу блондинкам», «Як вийти заміж за мільйонера».

Проте й у цих ролях Монро проявила себе максимально. Адже неспроста дуже знаменитий

режисер Лі Страсберг, на курсах якого вона навчалася, вважав її своєю найкращою ученицею.

Проте довести, що вона дещо більше, аніж просто «красуня Мерілін», продюсерам Монро так і не

вдалося. Марні спроби підтвердити власну компетентність могло б якоюсь мірою компенсувати

влаштоване особисте життя («Кар’єра – чудова річ, але вона нікого не може зігріти в холодну

ніч»), проте й там було не все гаразд.

ЄДИНИЙ ВИПАДОК, з замітки Л. Короткої «І учень переміг учителя»

Закінчивши школу, Роберт Де Ніро остаточно вирішив стати актором. Він навчався у школі

драматичного мистецтва Стелли Адлер та в Акторській студії Лі Страсберга.

…Пiсля успіху у «Злих вулицях» Роберту зробили «пропозицію, від якої не можна відмовитися» –

запропонували роль молодого Віто Корлеоне у другій частині гангстерської саги «Хрещений

батько». «Я вивчав тодi не роль, її я розумів, – каже актор. – Я вивчав усе, що зробив з неї Брандо,

його метод».

Де Ніро отримав «Оскара» за роль другого плану, хоча одним з претендентів на премію був його

старий наставник Лі Страсберг.

Це був єдиний випадок в історії Кіноакадемії, коли учень переміг вчителя.


КРИЧУЩА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ, з нарису «Лі Cтрасберг: людина, яка створила диво» на

sem40.ru

Буву Страсберга учень – неймовірно талановитий режисер, внесок якого в американське

мистецтво важко переоцінити (досить сказати, що він одним з перших за всю півстолітню історію

Голлівуду почав знімати не в павільйонах і не на територіях кіностудій, а «на натурі», тобто в

реальних інтер’єрах). У недоброї пам’яті епоху «полювання на відьом» на початку 50-х він

виступив на засіданні Комісії з розслідування антиамериканської діяльності і назвав імена тих

друзів по студії Страсберга, яких підозрював в прихильності до комуністичних переконань. У

результаті цих свідчень Полу, першу дружину Страсберга, занесли до «чорних списків», що

означало заборону на будь-яку творчу діяльність в театрі та кінематографі.

Втім, серед учнів прославленого педагога відступником став лише один, а інші виявилися гідними

свого наставника. Вже на початку 50-х років вихованці Страсберга посіли в Голлівуді важливе

місце, а півтора десятиліття опісля вони досягли справді тріумфальних успіхів.

Всі ці люди були дуже талановиті і, не виключено, досягли б успіху, навіть якщо б і не вивчали

акторської майстерності за методом Лі Страсберга. Але внесок цієї дивовижної людини в долі всіх

найвідоміших американських акторів полягає не тільки в тому, що він допоміг їм навчитися грати.

Набагато важливіше те, що Страсберг зміг збудити в своїх учнях віру в себе і у те, що актор має

бути самостійною, мислячою, творчою особою, а не маріонеткою в руках продюсерів.

І одного прекрасного дня виявилось, що справжніми героями Америки стали не дбайливо

випестувані всесильними продюсерами яскраві зірки, а учні Страсберга, що прийшли до

Голлівуду, не виділяючись своєю зовнішністю. Однак саме вони робили касу, саме їм аплодували

шанувальники...

Тепер уже не актори підлабузнювалися до босів студій, а навпаки, кіномагнати прагнули

зацікавити прославлених і незалежних акторів нового покоління своїми пропозиціями. Довше за

всіх трималися кіноакадеміки, які не бажали вручати чужинцям цінні призи, проте, зрештою,

заворушилися і вони.

...Прославлений педагог помер в зеніті слави своєї студії, шанований всіма людьми, котрі мають

відношення до кіно. Однак боси Голлівуду так і не пробачили Страсбергу – чужинцю, котрий

зумів у важкій і нерівній боротьбі отримати перемогу над всесильною «фабрикою марень».

Великий вчитель, що зробив для кіно, мабуть, більше, ніж будь-який з американців, так і не був

удостоєний почесного «Оскара» за внесок в кінематограф. Ця несправедливість і понині

залишається однією з найкричащіших за всю історію існування американської Кіноакадемії...


ІМЕНЕМ ПОКІЙНОГО, з повідомлень інформагенцій

Гонорари від продажу фотографій і плакатів з зображеннями Мерілін Монро можуть у

майбутньому дістатися не авторам знімків, а Ганні Страсберг, вдові знаменитого театрального

педагога Лі Страсберга, вчителю кінодиви. Ганна Страсберг – третя дружина Лі Страсберга, з

якою він познайомився через декілька років після смерті Мерілін Монро.

Ганна Страсберг веде два юридичні процеси, направлені на зміну законодавства про права на

фотографії покійних знаменитостей у двох штатах, – Каліфорнії і Нью-Йорку.

Прихильники ініціативи Ганни Страсберг вважають, що одноосібний контроль над зображеннями

актриси, яка померла в 1962 році, допоможе приборкати комерційну експлуатацію її образу.

Противники Страсберг вважають, що ініціатор позову розраховує істотно збагатитися за рахунок

Монро.

З початку 1980-х Ганні вдалося істотно збільшити сімейні статки завдяки енергійній політиці

контролю за використанням імені чоловіка і його спадщини

Ганна Страсберг, вдова знаменитого вчителя акторської майстерності Лі Страсберга, успадкувала

від свого покійного чоловіка значну частку імперії Мерілін Монро. Два роки тому вона пред’явила

двом фотоагентствам, що належать спадкоємцям фотографів Монро, позов за ліцензування

знімків без її дозволу (один з них, Сем Шоу, зробив легендарний знімок Монро над ґратами

метро). Страсберг заявила, що зображення є частиною інтелектуальної власності Монро і, отже,

тільки її спадкоємці повинні отримувати з цього прибуток.

Проте в травні суди Каліфорнії і Нью-Йорка винесли ухвалу не на її користь, стверджуючи, що

концепція посмертного права на публічність не існувала до її законодавчого оформлення в 1984

році, так що Монро не могла заповідати ці права у момент своєї смерті. Цей закон, що зветься

«актом померлих знаменитостей», надає посмертні права на 70 років. Ці рішення прокладають

шлях іншим фірмам для ліцензування зображень Монро без співпраці з власниками її спадщини.

Це зробило зірок, котрі померли до 1984, предметом ліцензійних угод, укладання яких не

потребує дозволу їхніх спадкоємців.

На початку жовтня в Каліфорнії було прийнято закон, що відміняє останні судові рішення і надає

посмертні права на знаменитостей, померлих до 1984 року, їх спадкоємцям. Залишається

незрозумілим , яке законодавство в результаті діятиме щодо знімків Монро.