Левинзон Исаак (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЛЕВІНЗОН Ісак Бер


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: єврейський.

Письменник, філолог, просвітитель, перекладач.

З родини комерсанта.

Народився 2 жовтня 1788 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Тернопільської області України).

Помер 1-го лютого 1860 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Тернопільської області України). Похований на місцевому цвинтарі. На надгробку вибиті

слова, написані ним самим заздалегідь: «Не гострим мечем бився я з ворогами, панове, а словом.

Ним відстоював я перед лицем народів правду, справедливість – свідками тому «Zerubabel» і «Efes

Damim».

Під керівництвом батька, Левіна І., вивчив Талмуд, Біблію, польську і російську мови, екстерном

склав іспити на звання учителя в Тернопільському повітовому училищі.

Працював учителем в Бродівській єврейській школі, вихователем панських дітей.

Як літератор дебютував патріотичним віршем на вигнання французів з Росії (1800).

Потім настала черга наступних доробків: граматика російської мови «Jesode Leschon Russia»

(1820), «Teudah be-Israel» (1823), «Bet Jehudah, Maamar Korot ha-Dat bi-Jescburun» (1829), «Dibre Zaddikim» (1830), «Efes Damim» (1837), «Bet ha-Ozar» (1840), «Achiah ha-Schiloni» (опубл. 1863),

«Zerubabel» (опубл. після смерті).

Переклав «Luach ha-Meches»

Що стосується особистого життя Л, то воно не було рожевим: він, зовсім небагато проживши у

шлюбі, розлучився; у подальшому терпів нестатки; ще не старим тяжко захворів; його книгу

«Pittuche Chotam» заборонила цензура (1846).

Не простій долі нашого земляка присвятили свої розвідки Б. Натанзон «Ісак Бер Левінзон, його

життя і літературна діяльність: критико-біографічний нарис» (1897), С. Цінберг «Ісак Бер Левінзон

і його час» (1911).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Р. Кулішер, Н. Крохмал, С. Фінн, М. Страшун, С. Закс та

ін.


***

МАЮ ОБОВ’ЯЗОК,

з життєвого кредо І. Левінзона

Мій обов’язок – захищати єврейську релігію від всяких нападок.


НЕ ДОЗВОЛЯТИ РОЗКОШІ, програма реформування російського єврейства за І. Б. Левінзоном

1) заснувати школи для навчання хлопчиків і дівчаток не лише з релігійних і загальноосвітніх

предметів, а й, головним чином, ремеслам;

2) вибрати верховного рабина і при ньому заснувати консисторію для завідування всіма

духовними справами євреїв;

3) кожне місто повинно мати свого проповідника, не для схоластичних вправ, а для живої

проповіді з питань етики і реальних вимог життя;

4) наділити принаймні третину єврейського населення землею, щоб воно могло займатися

землеробством і скотарством;

5) євреї не повинні дозволяти собі ніякої розкоші ні у вбранні, ні в домашній обстановці, оскільки

це викликає заздрість і має погані наслідки.


ВИВЧАЙТЕ РЕМЕСЛА, з книги І. Б. Левінзона «Повчання Ізраїлю»

Вивчайте ремесла, збагачуйтеся знаннями, обробляйте землю так як до предки ваші, бо тільки

вона дає щастя і благоденствування людині!


НАСТАЛО ПРОЗРІННЯ, з листа М. Страшуна І. Б. Левінзону в 1834 р.

Лише ваша книга, яку я перечитував декілька разів, дала мені повну зрілість.


МОРОК НЕУЦТВА СПАВ, з листа С. Закса І. Б. Левінзону в 1841 р.

У дні моєї юності, коли я нидів в мороці неуцтва, яскравим світлом осяяв мене ваш твір; він

збудив у мені бажання знання і світла.


ЗАКЛИК ДО ПРОДУКТИВНОЇ ПРАЦІ, з статті О. Половцева «Мендельсон російських євреїв»

У цій книзі («Teudah be-Israel» – авт.), складовій епохи в історії освіти російського єврейства, Л., як він сам це підкреслює в подячному листі Миколі I, поставив собі «головною метою поліпшення

системи виховання і освіти єврейського юнацтва». «Шукаючи правди і світла», Л. висунув

наступні питання: 1) чи обов’язково євреєві вивчати староєврейську мову і її граматику? 2) чи

дозволено йому вивчати іноземні мови? 3) чи можна євреєві займатися світськими науками? 4)

якщо так, то яка в них користь? 5) чи спокутує ця користь ту шкоду, яку, на думку вельми

багатьох, ці науки наносять нашій вірі і традиціям?»

Даючи позитивну відповідь на ці питання, котрі більшості тодішніх ортодоксів здавалися украй

негожими і небезпечними, Л. виступив у всеозброєнні своєї богословської ерудиції. Всі свої

висновки і положення він забезпечує рясними цитатами з Талмуда, Мідрашим і середньовічної

богословської літератури; посиланнями на найбільших в ортодоксальному єврействі авторитетів і

стає абсолютно невразливим для супротивників. Спокійно і упевнено він їх обеззброює їх же

зброєю.

Цитатами із стародавньої єврейської писемності Л. підкреслював, що заняття ремеслами і

землеробством завжди вважалося єврейськими авторитетами найблагороднішим заняттям;

указуючи як на слушний момент, що уряд дає євреям можливість повернутися до продуктивної

праці, відкриваючи перед ними замість посередництва і крамарювання доступ до нових галузей,

особливо до землеробства

Лише фанатики Південно-західного краю, що негативно відносилися до всякого знання, зустріли

книгу украй вороже, і презирлива кличка «Теудка», якою вони прозвали творця «Teudah be-Israel»,

стала у них прозивним ім’ям єретика і безбожника.

...Коли «Bet Jehudah, Maamar Korot ha-Dat bi-Jescburun» був посланий до Вільно, місцеві рабини

знайшли поставлені на чолі книги питання вельми небезпечними для релігії і за їх наполяганням

друкарня відмовилася випускати «єретичний» рукопис.

...У 1833 р. з огляду на те, що до уряду дійшли чутки, ніби в єврейських друкарнях часто

друкуються без жодного цензурного дозволу книги негожого змісту, Л., побоюючись за долю

єврейських книг взагалі, підготував проект (затверджений урядом в 1836 р.) про знищення

єврейських друкарень всюди, окрім міст, де є цензура, і про перегляд цензурою всіх єврейських

книг.

У 1834 р. Л. подав на високе ім’я доповідну записку про впорядкування виховання у євреїв і про

наділ євреїв землею; в той же час він розсилав відозви до різних єврейських громад, закликаючи

євреїв узятися за землеробство.


БЛИСКУЧИЙ ЗНАВЕЦЬ ЄВРЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ, з дослідження О. Рімана «Бердичів –

єврейська столиця України»

Серед росіян були різні люди – і блискучі знавці єврейської традиції з бездоганними моральними

якостями, і сумнівні «зацікавлювачі», котрі прагнули задовольнити особисті амбіції і усунути

незручних конкурентів. До перших належав письменник і педагог Ісак Бер Левінзон, який

працював у Бердичеві в 1820-1823 роках. Єврейський історик Ізраїль (Сергій) Цінберг в статті

«Ісак Бер Левінзон і його час» писав, що цей просвітитель вважав «обов’язком своєї совісті

захищати єврейську релігію від всяких нападок».

Коли 1833 року якийсь хрещений єврей з Вітебська, «переконавшись в істинах християнства і

бажаючи просвітити своїх побратимів, написав твір «Шлях до пізнання справжньої віри»,

Левінзон «не задумався відкрито виступити проти цієї книги, викриваючи автора... у неуцтві,

наклепі і зловмисному спотворенні фактів».


СВОЇ ВВАЖАЛИ ВІДСТУПНИКОМ, з статті С. Дубнової «Фенікс»

Виняткове цивільне становище російських євреїв підтримувало їхню внутрішню замкненість.

Раввінізм і хасидизм прагнули закупорити єврейське середовище від всякого доступу нових ідей.

Ці два супротивники, котрі сперечалися за владу над масою, входили в тісний союз завжди, коли

їм загрожувала небезпека від загального ворога – освіти. А нові розумові віяння вже проникали з

центрів Заходу в темне царство східного єврейства.

Ісак Бер Левінзон з Кременця став глашатаєм освіти серед російських євреїв. У своїх книгах, написаних єврейською мовою, він проповідував, що в хедерному вихованні необхідно надавати

перевагу вивченню Біблії і староєврейської мови перед вивченням Талмуда, що релігія зовсім не

забороняє вивчення іноземних мов і загальноосвітніх наук. Він... спростовував в книзі «Ефес

дамім» безглузду байку про вживання євреями християнської крові і взагалі працював для

поліпшення побуту своїх ...одноплемінників.

На жаль, лише небагато з тодішніх російських євреїв цінували діяльність Левінзона; вся ж маса

тих, хто оточував хасидів, вважала його відступником від релігії.


З КОГОРТИ ПРОСВІТИТЕЛІВ, з книги О. Солженіцина «Двісті років разом»

Єврейська маса в Росії перебувала ніби в колодках, у стані, з якого не могла вийти сама.

Але в її середовищі з’явилися і перші просвітителі, безсилі щось зрушити без підтримки

російських властей. Це, найперше, Ісак Бер Левінзон, учений, котрий... вважав не лише раввінат,

але й хасидів винуватцями багатьох народних бід.

Спираючись на Талмуд і літературу рабинів, він доводив у своїй книзі «Повчання Ізраїлю», що

євреєві ніяк не заборонено знати мови іноплемінників, а особливо держави, в якій він живе; що

ознайомлення з світськими науками не загрожує небезпекою релігійно-національному почуттю; і

що переважання торгових занять суперечить і Торі, і розуму, тому необхідно розвивати

продуктивну працю.

Але для того, щоб видати цю книгу Левінзону довелося скористатися субсидією міністерства

освіти. Втім, він і переконаний був, що культурна реформа в єврействі не може здійснитися без

підтримки вищих властей.


СИЛОЮ ПЕРЕКОНАННЯ, з розвідки Д. Фельдмана «Граф С. С. Уваров в історії єврейського

народу Росії середини XIX століття»

З великою часткою упевненості можна говорити, що ухвалене урядом рішення про освіту євреїв

було значною мірою викликане декількома доповідними записками до властей Ісака Бера

Левінзона, єврейського просвітителя, уродженця Волині. Твердий послідовник французького

«освіченого абсолютизму» XVIII ст., він ще в 1820-х рр. висунув програму поступового

реформування єврейського життя в Росії. Першим її пунктом повинно було стати відкриття шкіл

для хлопчиків і дівчаток не лише для вивчання релігійних, а й загальноосвітніх предметів, а також

ремесел.

Левінзон в своїй практичній роботі поставив собі подвійне завдання: впливати силою переконання

на своїх неосвічених побратимів, і ознайомити уряд з внутрішнім духовним побутом єврейського

народу і його насущними потребами. На Миколу I він покладав особливі надії, називаючи його

«милосердним батьком, котрий турбується про наше благо і вказує нам шлях правди і

справедливості».