Ляшевецкий Федор (fb2)





ЛЯШЕВЕЦЬКИЙ Федір Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник. В чернецтві – Кирило (1746).

З козацької родини. Батько, Ляшевецький О., – сотенний писар Полтавського полку; священник.

Народився бл. 1720 р. в с. Опішні Полтавського полку Російської імперії (нині – Зінківський район

Полтавської області України).

Помер 14 (25) травня 1770 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на території Борисоглібського собору.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1736-1742).

Був наставником Троїцької духовної семінарії (1743-1748), префектом (1748-1753), намісником

(1753-1758) семінарії Троїцько-Сергієвої лаври, архімандритом московського Новоспаського

монастиря (1758-1759), єпископом воронезьким (1760-1761) та чернігівським (1761-1770).

Нашого земляка небезпідставно вважали «першим вченим серед воронезьких єпископів».

Л. – автор «Віршів, написаних на питання та відповіді, складені двома учнями, й перед великою

монархинею сказаних» (1743), «Віршів вітальних від учнів Троїцької семінарії, перед милостивою

государинею сказаних» та «Промови імператриці Єлизаветі Петрівні при відвідуванні Лаври»

(обидва – 1744), «Слів на честь Сергія Радонезького (1745, 1749).

Творчість Л. високо поціновували сучасники, серед яких О. Сумароков.

Його смерть прискорила трагічна випадковість. Якось, ледь оклигавши від чергової хвороби, єпископ ліг спати в шлафроці (домашньому халаті з застібками). А свічка впала на постіль і

зайнялася. Прокинувся наш земляк лише тоді, коли одяг на ньому вже спалахнув. Кирило не зміг

відразу зірвати палаючий шлафрок. Вдалося це служками, що збіглися на вигуки. Архієрей, отримавши опіки, вдруге занедужав і вмер.

По собі він залишив велику (понад 1000 томів) бібліотеку, яка поповнила фонди Чернігівської

духовної семінарії.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Г. Сковорода, Л. Стасевич, М. Чирський, імператриця

Єлизавета Петрівна, Ф. Губанов, П. Бухартовський та ін.


***

ЗНАЧУЩІСТЬ РОДИНИ,

з виховательського кредо Ф. Ляшевецького

Виховання починається в родині.

ДУМКА ПРОЗОРА, ДУХ БЛАГОРОДНИЙ, з «Канта» Ф. Ляшевецького

Чудна в порфире, цветуща в мире

Истый Петра цвет, мать Елисавет…

Оком не дремлет, слухом приемлет, вопли сирот,

Рукой слез токи отрет жестоки, о Мать щедрот.

Умолкнут бури прещений, престанут ветры гонений,

Ибо Ты защита, будешь лучше щита нас хранить.

…Ревность к благочестию вечно Тя пленила,

Правда правит Твою державу,

Милость к всем умножает славу,

Сим мир весь удивила.

Мысль прозорлива, дух всеблагородный,

Ум Твой светл скипетру природный…

Миром венчанна будет во веки Россия,

Возсияют в нас дни благия,

Марс Твой лявром викторий украшен преславных,

Прохладно при Тебе почиет,

Дух наш никогда не уныет,

Полн щедрот Твоих явный.


ПОСИЛАЮ ВАМ КНИГИ, з листа Ф. Ляшевецького єпископу Воронезькому Тихонові I

Книги греко-латинською і латинською …Преосвященства Вашому надсилаю, вони замовлені

мною для бібліотеки Воронезької семінарії під час перебування мого в Воронежі, але отримані

вже в Чернігові.

1764 р.


ЙОГО ДУХОВНО ЛЮБИЛИ, з оцінки діяльності Ф. Ляшевецького О. Сумароковим

Цю поважну людину всі духовні любили, ...але він ніколи не загордився.


ДАР ПРОПОВІДУВАННЯ, з розвідки Е. Комолової «Церква і суспільство на півдні Росії в

кінці XVII-XVIII ст.»

Воронезькі єпископи другої половини XVIII ст. належали до найосвіченіших людей свого часу у

всьому краю. «Відмінним даром проповідування» славився Кирило (Ляшевецький). Промови його

були яскравими і відрізнялися жвавістю.

...Звернув увагу на стан Воронезької семінарії. За нього були зведені прибудова до семінарії, флігель при архієрейському будинкові, куди перевели семінарські класи. Поповнилася бібліотека і

запроваджена нова стаття семінарського доходу – подать з кожної парафії (по 2 коп. з двору).


ТАВРУВАВ ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДИ, з книги С. Смирнова «Історія Троїцької Лаврської

семінарії»

Доходить (Ляшевецький Ф. – авт.) до гарячності і виливається струменем красномовства проти

недоліків суспільства, які яскраво виставляє назовні, і, не соромлячись навіть присутності

імператриці, таврую ганьбою зловживання, які панують в урядовій сфері.


СКОВОРОДУ НЕ ВМОВИВ, з статті В. Штілвелда «Поет, філософ, мандрівник»

У кінці 1754 р. мандрівник Григорій Сковорода зупинився в Троїце-Сергієвій лаврі неподалік від

Москви. Намісником у лаврі був вихованець Київської академії Кирило Ляшевецький. Того

захопили освіченість і розум Григорія Сковороди і він просив свого земляка залишитись у лаврі

викладачем монастирського училища.

Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але, як і під час закордонної мандрівки, він затужив за

батьківщиною, за її степами й