Лихачов, О. Луговий, С. Найдьонов, Я. Плющевський-Плющик, І. Потапенко, В. Ришков, О.
Суворін, кн. О. Сумбатов, В. Тихонов, В. Трахтснберг, В. Туношенський, Є. Чириков.
НАЙБЛИЖЧИЙ ДО ОРИГІНАЛУ, з критичного огляду К. Чуковського «Неточна точність»
Колись досить давно я дивився в Художньому театрі комедію Мольєра «Тартюф» у перекладі
невідомого поета. Але після перших же рядків на мене війнуло чимось давнішнім, знайомим, пам’ятним з раннього дитинства. За цим перекладом років вісімдесят тому, коли мені були років
п’ять або шість, я грав «Тартюфа» разом з своєю старшою сестрою. У всій цій п’єсі я, звичайно, цінував головним чином те, що Оргон ховається під столом, прикривається скатертиною і потім
раптово вискакує і накидається на лиходія Тартюфа. Я був упевнений, що саме в цьому полягає
весь зміст п’єси. Вискакуючи з-під столу, я всякий раз говорив:
Ну, признаюсь, изрядный негодяй!
И кто поверил бы тому, что я услышал?
А сестра говорила мені в риму:
А сестра говорила мне в рифму:
Мой друг, ты слишком рано вышел,
Скорей опять туда же полезай, —
И жди конца: из-за одних догадок
Нельзя беситься так! Взгляни: ты сам не свой!
«Як може людина бути нечестивою і бридкою!» – вигукував я, несвідомо радіючи дзвінкій
патетичній римі і погрожуючи з великим задоволенням шестирічним своїм кулачком.
І потім накидався на Тартюфа, хапав його за штани і кричав:
Ах, праведник! Так вот на что направил ты
Свои безгрешные мечты!
Саме ці вірші я почув тепер зі сцени і зрадів їм, як старим друзям, хоча, зізнаюся, мені було трохи
заздрісно, що під столом вже не я, а Топорков.
Це виявився старий переклад В. С. Лихачова, як значилося на рваній обкладинці тієї книги, за
якою я в давні роки виконував свою улюблену роль. Переклад в даний час багатьма буде визнаний
неточним, хоча б вже тому, що в оригіналі «Тартюф» написаний олександрійським віршем, а у
Лихачова – грибоєдовський різностопний ямб. Оригінал весь складається з двовіршів, рими яких
чергуються в строгому порядку, а в перекладі цей порядок порушений, і римовані рядки за
примхою перекладача то сходяться, то розбігаються нарізно.
Існує інший переклад тієї ж п’єси, переклад Михайла Лозинського. У ньому з добросовісною
ретельністю відтворені і одноманітна ритміка оригіналу, і чергування рим. І ось питається, чому ж
театр з такою сильною літературною традицією, який славиться дбайливим ставленням до
письменницьких текстів, чому він відмовився від точного перекладу Лозинського і віддав перевагу
«менш точному» перекладу Лихачова?
Незважаючи на весь мій пієтет до поетичної творчості Лозинського, я повинен сказати, що цілком
розумію, чому Художній театр віддав перевагу перекладу Лихачова. Тому що цей старий
переклад, на крайнє моє розуміння, найвірніший, найближчий до французького оригіналу, хоча в
ньому і відсутні ті показники точності, які є в перекладі Лозинського.
ВУЛЬГАРНІСТЬ І НЕЗГРАБНІСТЬ, з есе Є. Еткінда «Про умовно-поетичне та індивідуальне
(сонети Шекспіра)
Знаменитий 19-й сонет, присвячений темі безсмертя в мистецтві, був відомий російському
читачеві в перекладі В. Лихачова.
О, время! Когти льва, чуть стар, тупи нещадно,
Земные существа земле и предавай,
И тигра зубы рви из пасти кровожадной
И феникса в крови его же сожигай,
Чредою лет и зим над миром пролетая,
Будь миру вестником и радостей, и бед,
Рази красу, когда поникнет, увядая, –
На преступленье лишь одно тебе запрет:
Попутно не клейми зловещими чертами
Прекрасное чело любимца моего;
Как образец красы, грядущим вслед за нами
В наследие оставь нетронутым его.
А повредишь ему – я этот вред поправлю
И друга юношей в стихах своих прославлю.
Ці вірші містять внутрішню суперечність: в них стверджується, що їх автор збереже зовнішність
свого друга для вічності. Проте... читачеві з першого ж незграбного рядка ясно, що такі вірші для
вічного життя не годяться. Справа не лише в невиразності рядків як-то: «И друга юношей
(каких?) в стихах своих прославлю», а й в ще більшому ступені у полегшеній стилістиці навіть
цілком зрозумілих віршів: «Чредою лет и зим над миром пролетая, Будь миру вестником и
радостей и бед».
С. Маршак і цей сонет відкрив наново, відкинувши вульгарність, що нашарувалася в російській
