мови.
1991 року Джованні дуже схвилювала невелика стаття в італійському часопису «Сади»
(«Джардіні»). Він написав до Києва, авторові – голові Товариства ландшафтних архітекторів
України Наталії Абессіновій (на жаль, недавно її не стало.) Листування зав’язалося з чоловіком
Наталії Петрівни Юрієм Педаном, літературознавцем і – треба ж таке! – італознавцем. Це змусило
Юрія Лаврентійовича заглибитися в історію роду Капністів.
Коли Джованні та його дружина Марина приїхали до Києва, на них чекав приємний сюрприз.
Вони дізналися багато цікавого ще про одну яскраву особистість – актрису Марію Капніст.
Познайомилися з її родичкою по прямій родовій гілці Валерією Андрієвською і своячкою Оленою
Вороніною.
А які враження справила на Джованні поїздка на Полтавщину?
– З першої хвилини, – розповідав граф, – у мене з’явилося відчуття причетності до цієї землі, до
милої, якоїсь «домашньої» природи. Зустрічали нас дуже тепло. Показали Полтаву. Заїхали в
Миргород. У Капністів було близько двох десятків маєтків у Полтавській і нині Сумській
областях. Проте над усе любили Обухівку.
Джованні дуже зворушило, що музей там – народний. Ще за тих часів, коли до дворянства «слід
було» ставитися погано, шкільний учитель Василь Брага по крихтах почав збирати експонати.
Тепер музеєм опікується директор школи і безліч безкорисливих помічників. Історію роду
Капністів у селі знають і старі, і малі. Пишаються нею.
– А знаєте, – усміхаючись, поділився зі мною граф, – полтавчани мені сказали, що я – їхній типаж.
Мовляв, дай мені в руки косу та відправ на луг – від місцевого мужика не відрізниш...
«Гм-м», – я зі здивуванням подивилася на високого, пропаленого сонцем Італії брюнета с
красивими вусами і... несподівано для себе подумала: а чом би й ні?
