У роботі А. Л. Зельманова залишився практично непоміченим... аспект специфічного виділення
«ньютонівської теорії тяжіння в окрему теоретичну підсистему, відмінну від підсистеми
ньютонівської механіки». Акцентування уваги на цьому питанні приводять У. А. Раджабова до
думки, що «ньютонівська механіка в моделі А. Л. Зельманова буде теорією руху тіл без
урахування сил тяжіння, а ньютонівська теорія тяжіння – теорію їх руху з урахуванням сил
тяжіння».
ОБСТАВИНИ ПОЯВИ ЛЮДИНИ, з статті В. Казютинського «Антропний принцип і світ
постнекласичної науки»
Один з важливих моментів в релятивістській космології пов’язаний з дослідженнями А. Л.
Зельманова і Г. М. Ідліса. Відмінна риса їх підходу – виявлення деяких великомасштабних, по
суті, глобальних властивостей Всесвіту, без яких поява на Землі людини була б неможливою.
А. Л. Зельманов називав також низку інших взаємозв’язків між фізичними особливостями
спостережуваної області Всесвіту, під яким, як ясно з прикладів, що наводяться ним, мається на
увазі Метагалактика.
Питання про те, чому Всесвіт такий, яким ми його спостерігаємо, ще не обговорювалося. Йшлося
буцімто лише про космологічні умови можливості життя, пояснення яких, як вважав автор,
повинна дати фізична теорія. Проте з контексту ясно, що А. Л. Зельманова це міркування цікавило
головним чином з іншого боку. Оскільки релятивістська космологія залишалася «репресованою
наукою», він прагнув використовувати факт існування життя Всесвіту як додатковий, хоч і
непрямий аргумент для обґрунтування теорії Всесвіту, який розширюється.
Сенс антропного аргументу, висунутого А. Л. Зельмановим, достатньо прозорий: якби
Метагалактика не розширювалася, спостерігач не міг би існувати. А раз він існує, отже, Всесвіт
розширюється. Цей вельми нетривіальний аргумент виявляв глибокий зв’язок факту нашого
існування з фундаментальними властивостями Всесвіту.
ЗАГАДКОВОСТІ ДОЛЬ НЕ ІСНУЄ, з кореспонденції «Феномен близнюків» на Medolina.ru
Якщо в схожості зовнішнього вигляду однояйцевих близнюків поза сумнівом визначальну роль
грають однакові набори генів в їх ДНК, то загадковою залишається відповідь на запитання: яку
роль можуть грати гени в схожості їх життєвих доль? І тим більше, в появі двійників, не
пов’язаних один з одним навіть віддаленою спорідненістю?
Втім, як показують розрахунки, виконані свого часу відомим космологом А. Л. Зельмановим,
якщо зіставити генеалогічні древа двох навмання узятих людей, то десь у віддаленому минулому
вони обов’язково перетнуться! Тобто, у будь-якої пари людей колись обов’язково були близькі
родичі!
Хоча, з іншого боку, навряд чи через стільки поколінь ця спорідненість може проявити себе
відповідним явним чином.
