Усередині у мене все розшматовано.
СКІЛЬКИ Я ПЕРЕСТРАЖДАВ, з листа М. Гоголя М. Максимовичу від 9 листопада 1833 р.
Не гнівайтесь на мене, мій милий… земляче. Я вам іншого разу приготую, що ви хочете. Але не
зараз. Якби ви знали, які зі мною відбуваються перевороти... Боже, ....скільки перестраждав! Проте
віднині я сподіваюсь, що все заспокоїться, і я буду знову діяльний, рухливий. Тепер я взявся за
історію нашої єдиної, бідної України. Ніщо так мене не заспокоює, як історія. Мої думки
починають литися тихіше і стрункіше. Мені здається, що я напишу її, що я скажу багато такого, чого до мене ще ніхто не говорив.
МАКСИМОВИЧА ЛЮБЛЮ, з листа М. Гоголя О. Пушкіну від 23 грудня 1833 р.
Між іншим, мені написав Максимович, що він хоче залишити Московський університет і їхати до
Київського. Йому шкідливий клімат. Це добре.
Я його люблю. У нього в «Природній історії» є багато хорошого, принаймні, нічого схожого на
нісенітниці Надєждіна.
ПОМЕР, НЕНАЧЕ ЗАСНУВ, з листа Є. Вагнер М. Погодіну від 21 лютого 1852 р.
Микола Васильович помер, був все без пам’яті, трохи марив, мабуть, він не страждав, всю ніч був
тихий, лише дихав тяжко; до ранку дихання стало рідшим і рідшим, і він неначе заснув...
ПОГЛЯД НА УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЇ, з історичного нарису М. Гоголя
III. Південна Росія найдужче постраждала від татар. Випалені міста і степи, обгорілі ліси, древній
зруйнований Київ, безлюддя і пустка, – ось чим була ця нещаслива країна! Перелякані жителі
розбіглися до Польщі, чи в Литву; безліч бояр і князів виїхало в північну Росію. …Київ уже не був
столицею; значні володіння знаходилися набагато північніше.
VI. І ось південна Росія… зовсім відокремилася від північної. Всілякий зв’язок між ними
розірвався; утворилось дві держави, що називалися однаковим іменем – Руссю, одне під
татарським ярмом, друге – під спільним скіпетром з литовцями. Але зносин між ними не було.
Інші закони, інші звичаї, інші цілі, інші зв’язки, інші подвиги склали на час два зовсім різні
характери.
…Ця земля, яка одержала пізніше назву України, …більш рівна, ніж гориста. Невеликі височини
зустрічаються дуже часто, але жодного гористого ланцюга. Північна її частина перемежовується
лісами; південна – вся відкрита....
…Всі ріки розгалужуються посередині, жодна з них не протікала на рубежі і не служила
природною гранню з сусідніми народами. Чи на півночі з Росією, чи на сході з кипчацькими
татарами, чи на півдні з кримськими, чи на заході з Польщею – скрізь вона межувала полем, скрізь
рівнина, з усіх боків – відкрите місце. Будь хоч з однієї сторони природний кордон з гір чи моря –
і народ, що оселився тут, утримав би своє політичне буття, склав би окрему державу. Проте
беззахисна, відкрита земля ця була землею спустошень і набігів, місцем, де зійшлися інтереси
трьох ворогуючих націй, угноєна кістами, відгодована кров’ю.
…И ось вихідці вільні і мимовільні, бездомні, ті, кому нічого було втрачати, кому життя – копійка, чия буйна воля не могла зносити законів і влади, котрим скрізь загрожувала шибениця, вибрали це
найнебезпечніше місце на виду в азійських завойовників – татар і турків. Ця юрба, розрісшись і
збільшившись, склала цілий народ, який накинув свій характер і, можна сказати, колорит на всю
Україну, який зробив чудо, перетворивши мирні слов’янські покоління у войовничі, відомий під
ім’ям козаків, народ, що складає одне з неймовірних явищ європейської історії, котрий, може
статися, один стримав спустошливе розлиття двох магометанських народів, які загрожували
поглинути Європу.
VII. …Це було строкате збіговисько найзапекліших людей прикордонних націй. Дикий горець, пограбований росіянин, збіглий польський холоп, навіть втікач ісламізму татарин, не виключено, поклали початок цьому дивному суспільству по той бік Дніпра, яке згодом постановило за мету, подібно орденським лицарям, вічну війну з невірними. Це збіговисько людей не мало ніяких
укріплень, жодного замку. Землянки, печери і схованки в дніпровських стрімчаках, часто під
водою, на дніпровських островах, у гущавині степової трави, служили їм укриттям для себе і для
награбованих багатств. Гніздо цих хижаків було невидимим; вони налітали раптово і, схопивши
видобуток, поверталися назад. Вони повернули проти татар їх же стиль війни – ті ж азійські
набіги.
Як їхнє життя було приречено на вічний страх, так точно, з свого боку, вони зважилися бути
страхом для сусідів. Татари і турки
