Гнедич Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ГНІДИЧ Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет. Автор першої в світі оди карельською мовою; автор першого перекладу „Іліади» Гомера

російською мовою.

З дворянської родини, витоки якої – в козацькому роді Гнідьонок.

Народився 2 (13) лютого 1784 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 3 (15) лютого 1833 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Олександро-Невській лаврі На пам’ятнику викарбувано напис: «Гнідичу, який

збагатив російську словесність перекладом Оміра. Слова з вуст його віщих солодші меду лилися».

Навчався в Полтавській духовній семінарії, Харківському колегіумі (1795-1800), благородному

пансіоні при Московському університеті, Московському університеті (1800-1802).

Працював писарчуком Департаменту народної освіти (1803-1817), помічником бібліотекаря

імператорської Публічної бібліотеки (1811-1826), письмоводителем Державної канцелярії (1814-1827), бібліотекарем імператорської Публічної бібліотеки (1826-1830).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1826).

Друкувався в журналах «Північний вісник», «Читання в «Розмові любителів російського слова»,

«Квітник», «Любитель словесності», «Драматичний вісник», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував перекладом трагедій Ж. Дюсіса (1802).

Потім були збірник п’єс, віршів та статей «Плоди усамітнення», повість «Моріц, або жертва

помсти» (обидві – 1802), книга перекладів Шіллера, готичний роман (обидві – 1803), елегія

«Гуртожиток» (1804), поема «Народження Гомера» (1817), ідилія «Рибалки» (1822), цикл

«Простонародні пісні сучасних греків» (1825), «вірші М. Гнідича» (1832). Багато перекладає В.

Шекспіра, Вольтера, Ж. Расіна, Феокріта.

Українською мовою Г. написав драматичні сцени з народного життя.

Щасливим в особистому житті Г. не був. Ще в дитинстві він перехворів віспою, яка не тільки

залишила у спадок «подзьобане» обличчя, а й позбавила правого ока. Мабуть, саме тому поет все

своє коротке життя залишався парубком. Не сприяло душевному спокою і факт страти та заслання

близьких людей – К. Рилєєва, Ф. Глинки, М. Муравйов, О. Юшневського. Рано померла його

кохана сестра (1819), а також племінниця (1825). Сам Г. перехворів тяжкою грудною хворобою

(1825). Помер поет від грипу.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Юшневський, В. Капніст, К. Батюшков, Г. Державін, В.

Жуковський, К. Рилєєв, О. Пушкін, Є. Баратинський, Д. Дашков, О. Радищев, Д. Язиков, І. Крилов

та ін.


***

ЖУРНА ДОЛЯ, з життєвого кредо М. Гнідича

Коло родинне є благо, якого я ніколи не бачив. Журна моя доля.

ШЛЯХ САМОТНІЙ, з думи М. Гнідича «Сумний мій жереб»

Печален мой жребий, удел мой жесток!

Ничьей не ласкаем рукою,

От детства я рос одинок, сиротою:

В путь жизни пошёл одинок;

Прошёл одинок его – тощее поле,

На коем, как в знойной ливийской юдоле,

Не встретились взору ни тень, ни цветок;

Мой путь одинок я кончаю,

И хилую старость встречаю

В домашнем быту одинок:

Печален мой жребий, удел мой жесток!


НА ВИГЛЯД МІЙ НЕ НАРІКАЙ, вірш М. Гнідича «До товариша»

Когда из глубины

души моей угрюмой,

Где грусть одна

живет в тоске немой,

Проступит мрачная

на бледный образ мой

И осенит чело мне

черной думой,

На сумрачный ты вид мой

не ропщи:

Мое страдание

свое жилище знает;

Оно сойдет опять

во глубину души,

Где, нераздельное,

безмолвно обитает.


ПОМІЩИК БАЛАБАН, епіграма М. Гнідича

Помещик Балабан,

Благочестивый муж, Христу из угожденья,

Для нищих на селе построил дом призренья,

И нищих для него наделал из крестъян.


СТАТЕЧНІСТЬ НАСТАВНИКА, з начерку М. Гнідича «Про тактику ахеянців і троянців, про

побудову військ, про розташування і зміцнення станів (таборів) у Гомера»

Гомер – єдиний поет, якого історія сміє закликати в свідки. «Іліада», перша поема, є й першою

історією Греції. Полібій та інші стародавні письменники, які міркували про військове мистецтво, говорять, що перші основи тактики і розташування станів (таборів) є у Гомера; вони мають рацію, особливо, коли пригадаємо, що все, над чим великі розуми в якомусь мистецтві трудилися і

нарешті його удосконалили, виникло від початків малих і простих, які точно можна знайти в

Гомера.

Якщо початки тактики полягають в тому, аби тіла рухомі, які мають відомі сили, призначені для

відомої мети, рухалися на відомому просторі, у відомому напрямку і порядку, тобто, струнко і

красиво, а отже, із зручністю і легкістю і притому з найбільшою силою та швидкістю, то самій

справі початку військового мистецтва можна знайти в «Іліаді», які розсіяв Гомер з великою

простотою, але з статечністю наставника.


СВОБОДА ДУМКИ – ЗАХОПЛЮЄ, з оцінки М. Гнідичем п’єси Ф. Прокоповича «Володимир»

Поява небуденно надзвичайна; перший у нас твір, написаний з талантом; характери, зав’язка, розвиток акції – захоплюють; свобода думки в автора показує людину (Мазепу І. – авт.), якої

ідейний світогляд підноситься понад свій час; він висловлює думки, які в тому часі й пошепки

боялися вимовити.


СЮРПРИЗ КРИЛОВУ, з листа М. Гнідича К. Батюшкову від 6 грудня 1809 р.

Петербург

Вірші твої читають напам’ять; можеш судити, чи подобаються вони. Який був сюрприз Крилову; він днями повернувся з карткової подорожі; у саму годину приїзду приходить до Оленіна і чує

висновки кирпоносого судді; він сидів істинно в образі мертвого; ...у нього сльози були на очах; признатися, п’єса ніби для нього одного писана.


БУДЬТЕ ПОСЕРЕДНИКОМ, з листа І. Котляревського М. Гнідичу від 27 грудня 1821 р.

Я як закінчив її («Енеїду» – авт.), то перехрестився.

…Навіть згоден поступитися «Енеїдою» у вічну і в потомствену спадщину тому, хто захоче її

мати, проте термін в с[ім] років здається довшим мого віку, а мені не інакше можна за моїми

обставинами погодитися на три чи чотири роки, і то коли хтось придбає «Енеїду» у вічність.

Для мене особливо було б приємно й чутливо, якби Ви були посередником при збутті з рук моєї

«Енеїди».


ЧИ СХОЖИЙ, з листа О. Пушкіна М. Гнідичу від 27 вересня 1822 р.

Олександр Пушкін майстерно літографований, проте не знаю, чи схожий; примітка видавців

надзвичайно утішна – не знаю чи справедлива.


ПОЕТ-ГЕНІЙ, з статті В. Афанасьєва «З таємничих вершин»

Головна подія в поетичній долі Гнідіча – переклад «Іліади» Гомера; російський поет Гнідич

виконав величезне завдання, яке поставив перед собою сам; він зумів зробити свій переклад

надбанням усесвітнім, проте в першу чергу – російської літератури. Він вніс до російської

літератури величезний світ еллінського епосу, і вніс не в маскарадному вбранні чужих цьому

епосу ритмів прози чи вірша, а мало не в його оригінальному вигляді: вперше в світі на іншій мові

був найточніше відтворено справжній вірш Гомера і його епохи – гекзаметр, душу грецького

епосу.

Для виконання цієї грандіозної праці потрібні були не лише високі версифікаційні здібності

перекладача і історико-філологічні знання найвищого рівня, – необхідний був поет-геній. Ним-то і

був Гнідич, один з найбільших поетів першої третини дев’ятнадцятого століття.

Сили його генія в основному пішли на «Іліаду», однак цим не вичерпується поетична діяльність

Гнідича.


НЕ ІСНУЄ ГІДНОЇ ВИНАГОРОДИ, з рецензії В. Бєлінського «Гнідич; його переклади й

оригінальні твори»

Ім’я Батюшкова мимоволі нагадує нам інше люб’язне російським музам ім’я, ім’я друга його –

Гнідича, талант і заслуги якого настільки ж важливі і знамениті, наскільки – на жаль! – й не

оцінені досі. Не беремося за працю, котра, не виключено, перевершує наші сили, але присвятимо

декілька слів пам’яті людини обдарованої і незабутньої.

З ім’ям Гнідича поєднується думка про один з тих великих подвигів, які складають вічне

надбання і вічну славу літератур. Переклад «Іліади» Гомера російською мовою є заслуга, для якої

немає гідної нагороди. Знаємо, що наші похвали здадуться багатьом перебільшеними: проте

«багато хто» чи багато розуміє і чи уміє вникати, заглиблюватися і вивчати? Неуцтво і

легковажність швидкі на вироки, і для них все те мале і нікчемне, чого не розуміють вони. А щоб

бути в змозі оцінити подвиг Гнідича, потрібно багато й багато розуміння.

Аби бути в змозі оцінити переклад «Іліади», найперше – треба бути в змозі зрозуміти «Іліаду» як

художній твір, а це зовсім не легко.


ВІДСТОЮВАВ ІСТОРИЧНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ, з реферату В. Проценка «Початок

національного українського відродження у першій половині ХІХ ст.»

Особливе місце у відтворенні історії України належало літераторам-українцям, котрі поділяли

погляди безпосередніх учасників декабристського руху.

З «петербурзьких українців» цього кола найпомітнішою фігурою був поет і перекладач Микола

Гнідич.

Він спілкувався з багатьма декабристами, поділяв їхні окремі погляди, але членом таємного

товариства так і не став. Зате в розмовах з ними і у своїх записах Гнідич відстоював історичну

справедливість боротьби українського народу за своє визволення в середині XVII ст.

Одночасно поет доводив особливу, ментальність українського народу, яка, на його думку, полягала в щирій любові до незалежності й була найтиповішою рисою «історії малоросійської».


ДИВАК І ПРОВІНЦІАЛ, з інтернет-сайту Полтавської обласної організації Національної спілки

письменників України

У Петербурзі Гнідич жив усамітнено, не входячи ні до яких літературних товариств. Його вважали

«диваком і провінціалом». У поемі «Народження Гомера» поет порівняв власну долю з долею

цього елліна. Нужда, внутрішнє страждання – постійні теми його оригінальної поезії.

...Микола Іванович з великою симпатією ставився до України, її культури, обстоював думку про

суверенність свого народу. Є відомості, що він працював над історією України-Малоросії; українські мотиви відчутні в його російських віршах «Швидкоплинність юності» і «Ластівка»

(1833). Він володів українською мовою і пробував писати нею.

У передмові до збірника «Простонародні пісні теперішніх греків» (1824) знаходимо теоретичні

роздуми про спорідненість окремих жанрів українського та грецького фольклору.

Гнідич підтримував зв’язок з І. П. Котляревським і, напевно, зустрічався з ним у Петербурзі і

Полтаві, яку відвідував кілька разів.

Влітку 1810 року Микола Гнідич три тижні прожив у сім’ї Василя Капніста в Обухівці

Миргородського повіту. Йому разом з В. В. Капністом Російська Академія наук доручала укласти

російсько-український словник (його доля нам невідома).

Помираючи, М. Гнідич заповів рідному місту свою велику і цінну бібліотеку, яку в 1834 було

перевезено до Полтави й розміщено в гімназії.

Із загальної кількості в півтори тисячі книг до нас дійшла мізерна частина. На окремих книжках, які зберігаються в Полтаві та Харкові, є власницький автограф та робочі помітки на полях і в

тексті. Збереглася й «Іліада» 1829 року, і теж з маргіналіями.

Мабуть, з любові Гнідича до Полтави і рідного краю виникла легенда про те, ніби серце поета

поховане в могилі недалеко від могили І. П. Котляревського. Документального підтвердження

цьому не існує.