назвою «Епітафія епітафіям», після якої вони й припинилися. Ось вона:
Прохожий! пусть тебе напомнит этот стих,
Что все на час под небесами:
Поутру плакали о смерти мы других,
А к вечеру скончались сами!
НЕ МАВ АВТОРСЬКОЇ САМОЛЮБНОСТІ, зі спогадів Г. Геннаді
Якось до директора Московського театру зайшов хлопчик років п’ятнадцяти, скромний, навіть
сором’язливий, і говорить, що він дворянин і бажає бути актором! Директор, розмовляючи з
незвичним відвідувачем, довідується про його бажання до навчання й віршування; доводить йому
непристойність акторського звання для шляхетної людини; записує його в університет і бере жити
до себе в будинок. Цей хлопчик був Іполит Богданович , а директор театру – Михайло Матвійович
Херасков.
Отож, щаслива зірка привела молодого учня муз до їхнього знаменитого улюбленця, який, маючи
великий талант, умів відкривати його й в інших.
…Кажуть, що життя і характер автора видні в його утворах; проте ми, люблячи останні, завжди
запитуємо про перших в тих людей, котрі особисто знали авторів. Усі знайомі і приятелі
Богдановича одноголосно хвалять його …чутливість, безкорисливість і якусь безневинну
веселість, яку він зберіг до старості і яка робила його приємним в товариському колі. Ніхто не
бачив в ньому авторського самолюбства.
Богданович навіть говорив про поезію і літературу рідко, і завжди з деякою сором’язливістю, властивою йому від природи. Не дивно, що він не любив критики, бо вона лякає всіляке ніжне
самолюбство, і визнавав, що така своєю грубою строгістю могла б зовсім відвернути його від
писання.
Друзі Богдановича , яких він, один раз знайшовши, не втрачав ніколи, – а ще більше талановиті
російські аматори збережуть про нього пам’ять: так що творець «Душеньки» залишиться відомим
для нащадків – як віршотворець приємний, ніжний, часто дотепний і вигадливий.
НЕ НАСМІЛИВСЯ НАДРУКУВАТИ, з передмови П. Бекетова до зібрання творів Іп.
Богдановича
Перебираючи деякі старовинні журнали, я знайшов декілька п’єс, написаних Іп. Богдановичем ще
в молодих його літах, які він, видаючи після того невелике зібрання своїх творів під назвою
«Ліра», не помістив в ньому, а з цієї причини і я не наважився їх надрукувати, як твори, не визнані
самим автором.
ХРЕСТ ВПАВ НА ЗЕМЛЮ, з книги Є. Федорова «Господар Кам’яних гір»
Демидов відрізнявся ще однією жалюгідною пристрастю: він любив грати роль освіченого
мецената, відшукуючи для цього найрізноманітніші приводи. Свого часу в Курську трудився і
помер 1803 року відомий поет Іполит Федорович Богданович, автор «Душки». До приїзду нового
губернатора могила поета занепала: звалився на землю хрест, все заросло могутнім бур’яном.
Демидов відвідав цвинтар, і незабаром за його бажанням на надгробку Богдановича спорудили
чудовий пам’ятник, котрий зображає «Душку».
