...У бурхливий 1905 рік Барабаш особисто застерігав тих, хто страйкував і бунтував – до того ж, з
чималим успіхом: ніяких зіткнень влади з народом в Оренбурзі не сталося. І лише коли заїжджі
соціал-демократи спробували підняти озброєне повстання і розбурхати міжнаціональну
ворожнечу – відповідь була швидкою і рішучою: дві уфимські півсотні Оренбурзького козачого
війська ...швидко навели лад, заарештувавши всіх призвідників.... Без єдиного убитого і
пораненого.
МАВ ЖИВУ ДУШУ, з некролога в «Оренбурзькій газеті» від 20 жовтня 1910 р.
Це була людина з чуйною, живою душею, яка реагує на все. Треба було бачити ті, повні щирості
проводи, які йому влаштовували при його від’їзді оренбурзці, щоб сказати: так, це була людина,
любима всіма, хто з нею стикався.
Донині в пам’яті у всіх збереглася його фраза, сказана на одному з прощальних обідів. Перед цим
пролунала маса промов, теплих слів, добрих побажань... кінчили говорити, і Яків Федорович на всі
ці вислови почуттів сказав, що йому дуже багато приписують, що він «тільки людина і більше
нічого!»
Небагато в цій фразі, але тоді вона прозвучала якось з особливою щирістю і таким розумінням
«людини», що всіма відчулося, що в промовах і зверненнях до Якова Федоровичеві не вистачало
саме цього визначення.
